Серед усіх існуючих жанрів літератури є кілька, які я умисне оминаю. Не те, щоби було зовсім не цікаво, а радше віддаю перевагу і час тим, які мені більш цікаві і більш захоплюють, бо є реалістичними. Один із таких – фентезі, або розповіді про неіснуюче, неможливе, вигадане багатою людською увагою, те, чого ніколи не було і не буде. Або, принаймні, так здається затятим матеріалістам.
Усі історії цього жанру можна умовно розділити на дві категорії:
1. Пригоди меча.
2. Пригоди чарівної палички.
Перша категорія популяризує чоловічу (чи жіночу) фізичну силу, невразливість, військове вміння, здатність перемагати різну природну та надприродну нечисть завдяки неабияким здібностям самого героя. Друга, навпаки, намагається переконати читачів, що усе в світі можливе завдяки мінімуму фізичних зусиль і наявності чарівної палички: змахнув рукою, зробив кілька пасів, і все – перемога у кишені, а вороги у твоїх ніг.
Очевидно, що другий шлях літературного героя до успіху та перемог значно привабливіший, оскільки не вимагає фізичного напруження, спадкових фізичних кондицій і тривалих важких тренувань. Лежачи на дивані, можна з легкістю уявити себе тим самим літературним героєм, який здобуває успіх і перемагає усіх своїх ворогів. Жвава уява дозволяє примислити себе у ролі неперевершеного хлопчика-мага будь-кому: кривому, хромому, горбатому, карлику, інваліду-візочнику чи людині з церебральним паралічем. Можливо, така сентенція дещо грубувата, але вона найкраще характеризує ту силу уяви, яку має людина, і яка дозволяє читачеві перевтілюватися у свого улюбленого героя. Гадаю, саме тому ця категорія фентезі найбільш популярна серед шанувальників жанру, і у найкращий спосіб вияскравлює секрети успіху «Гаррі Поттера». Згадувана літературна франшиза одразу започаткувала цілу купу повторень та наслідувань – як вдалих, так і досить незграбних за своєю ідеєю (достатньо згадати історію сумнозвісної російської «Тані Гроттер»). У підсумку маємо або ж сліпе копіювання відомої на увесь світ історії про хлопчика-сироту, що потрапив до Академії магії, або ж спроби створити на цьому ґрунті щось нове, з якого стирчать пізнавані «старі вуха».
На відміну від пригод чарівної палички, перша категорія фентезі умовно нагадує так звані історії «плаща та кинджала», з домішкою фантастичного, витоки яких можна знайти ще в античній літературі. Давньогрецькі герої Геракл, Ясон та Персей – то найкращі прототипи, що стали зразковими в літературі, і з часом породили цілу низку аналогів в особі Сіґурда, Беовульфа, короля Артура, Микити Кожум’яки, Іллі Моровця, святого Георгія та інших героїв билинного епосу. Читати про їхні пригоди не менш цікаво, навіть лежачи на дивані, але підсвідомо читач розуміє, що успіх цих героїв насамперед залежить від їхніх особистих фізичних кондицій. Тож це – цілком «чоловіче» чтиво, яке має значно вужчий спектр читацьких зацікавлень. Відтак, і гонорарний успіх авторів геть скромніший, порівняно з авторкою «Гаррі Поттера». Напевно, найяскравішим прикладом подібних історій у сучасній літературі є пригоди відьмака Ґеральта, описані польським автором Єжи Сапковським. Ця франшиза теж знайшла чимало бажаючих створити аналогії, аби повторити успіх автора чи просто розвинути дану тему, пройти вже протоптаним шляхом, бо так легше рухатись. Самі книги були екранізовані і згодом навіть перекочували у світ комп’ютерних ігор.
Попри свідоме ігнорування фентезі, яким переситився ще у дитинстві, нещодавно мені спало на думку спробувати себе у цьому жанрі. Щоби зорієнтуватися в темі, спочатку довелось побіжно ознайомитися з початком пригод польського «Відьмака», а нині почав читати про пригоди Гаррі Поттера. Так-так, не смійтеся: попри бачений фільм і знання історії усіх пригод хлопчика-сироти лише зараз вирішив ознайомитися з авторським текстом і… не пошкодував. Досить цікаво написано, відчутна новизна, присутні оригінальні, яскраві герої, хоча місцями твір повзе дещо мляво, нагадуючи романи Агати Крісті. Але виникає питання: про що писати самому, якщо готовий узятися за тему? Що можна запропонувати такого читачеві, щоби останньому було цікаво? А відтак, і чи варто взагалі братися за цей жанр?
P.S. Звичайно, мій авторський текст вже пишеться. Є сюжет, придумана історія, розроблено персонажів, присутня драматургія та філософія (бо як же без неї?). Та все одно не полишає думка: а чи варто братися за жанр, який тобі самому не дуже цікавий? Чи здатен ти реалізувати себе саме в ньому?
Ну, якось так…
Доступ до цього твору мають тільки зареєстровані користувачі
Реєструючись на порталі Букнет, я підтверджую, що ознайомлений з Угоди користувача і згоден з нею.
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПривіт. Може трохи запізно включаюсь у дискусію, але теж висловлюсь.
Як я зрозуміла, головне питання стоїть наприкінці: чи варто братися за жанр, який "не твій"? Не варто - якщо це дійсно "не ваше" і ви не в змозі вигадати фентезійний світ. Вважаю, що у будь якому гарному фентезі світ має бути оригінальним, з певною авторською "родзинкою", щоб це дійсно вийшла гарна книга такого жанру. Чому ми любимо Толкіна, Роулінг, Сапковського? Тому що вони були першими, оригінальними. Все інше наслідування - "ну такоє...".
Але! Варто братися за цей жанр, якщо у вас головна ідея і події книги не можуть відбутись у звичайному світі. Тобто "без магії - ну ніяк". Маю на увазі, що сам навколишній фентезійний світ, або якісь його специфічні закони є рушійною силою чи мотивами вчинків героїв. (Це до речі дуже у Дяченків прослідковується). Можливо тоді вам варто взяти співавтора.
Санні Міллер, Дякую щиро! Навзаєм! Натхнення Вам і легкого пера!:-) :-) :-)
Взагалі не згоден з поділом), є ж - героїчне фентезі (де центральним є дієві особи і їх вчинки і показують point of view зі сторони головного героя і місце дії йде разом з ним) (наприклад Відьмак), епічне (де дієвою особою є також і навколішній світ - Володар Кілець, наприклад), де є купа паралельних сюжетних ліній і є лінія розвитку світу книги, є гумористичне фентезі, є городське фентезі... Меч та магія це тільки два можливі сетінги... (або один). Фентезі, на мою думку відрізняється від фантастики тим що базується на міфології та історії (тобто на минулому)
Trinn , З цього приводу існує багато версій - 3, 6, 7, 11... Особисто я уважаю, що насправді їх лише два - з гарним закінченням, і з поганим.
Не знаю чи можна залишати коментарі не по темі ( сподіваюсь мене не заблокують) . Я новенька тут, і зовсім ніяк не можу освоїтись, наче не дурна, але нічого не розумію. Отже я створила книгу, і случайно натиснула перед збереженням 18+, от її і заблокували через те, що героїня книги не повнолітня, хоча цього я ніде не писала, але діло не в цьому. Далі я створила нову книгу ( цю саму, але без значка 18+) написала першу частину, а вона не опубліковується, і її вісім разів завантажило в чернетку. А тепер я ніяк не можу знайти де можна видалити заблоковану книгу, і куди заходити, щоб публікувати частини іншої книги. Якщо хтось може, допоможіть мені
Андрій Чубчик, Та ні, мені 20, цей вік я і вказувала, тому не варіант. Але я вже опублікувала другу книгу, а ту видалила, поки-що все добре, але якщо і на цей раз заблокують, то видалю сторінку. Я крім цього сайту публікую книги на Wattpad, він звісно не такий популулярний, але проблем з ним менше.
Якщо у вас виникла ідея спробувати себе у фентезі, то ви навряд чи її поховаєте просто так, навіть якщо всі гуртом будуть переконувати, що ні, не варто.)
Від себе хочеться сказати: ви справді висловлюєте досить умовне уявлення про жанр. На моє розуміння фентезі колись сильно вплинув Сапковський, але не власне історією про відьмака, а ось цими іронічними статтями: http://loveread.ec/view_global.php?id=1086 (не знаю, чесно кажучи, чи є український переклад). Може, вони вас на щось надихнуть або ж зорієнтують щодо того готові чи не готові ви гризти камінь жанру, який не дуже цікавить вас як читача)
Ірина Пасько, Дякую щиро! Неодмінно пошукаю вказані Вами матеріали Сапковського.
Мені здається у Вас добре б вийшов такий сценарій:
Пригоди людини нашого часу в минулому.
Пригоди людини минулого в теперішньому часі.
Чи обидві гілки вперемішку.
Хоча цікаво буде почитати і як Ви чарівною паличкою скористаєтесь. І для чого.
Анатоль, Отже, варто прочитати.
В моєму дитинстві, крім звичайно збірки Новгородських билин)), світ фентезі розпочався по-перше, і це найголовніше, з Толкієна. Так, так, мені пощастило прочитати його у вісім років, і це був величезний бабах по моїм уявленням про можливості людської уяви. Усі пізніші автори просто взяли готовий світ Толкієна, і почали варіації на його теми. Без нього фентезі взагалі б не існувало в тому вигляді, що є зараз. Другий автор, без якого важко уявити цей жанр, це Роберт Говард, його Конан-варвар додав до розспівних казкових саг Толкієна жорсткості і цинізму. Тож з ці два автори і є батьками сучасного всесвіту, ну ще трохи збоку стоїть кілька авторів, з яких злизують менше, - це Урсула Ле Гуін і Желязни.
Anna Rotenberg, Цілком з Вами згоден! І це - тема мого наступного блогу. :-) :-) :-)
Моя думка. Фентнзі - альтернативна реальнсть. Я читав Толкієна. Настільки ж повинна бути розвинена уява, аби все так продумати? Всі раси, всі образи, навіть мови, мами, пісні, назви. Це ж який труд.
Або інша тема - альтернативна історія на прикладі Симони Вілар з її відьмою. В данному випадку - надзвичайне знання теми, історичних подій, звичаїв, одягу, мови, географії -це вам не попелюшка з демоверсією карети.
Не менш цікава і українська міфологія. Хто з нас знає, чим мавка відрізняється від нявки, хто такі чугайстри, повітрулі, звідки беруться русалки. Нам здається, що то просто цікаві казки, але казки передаються з покоління у покоління. Є версія, що казка про колобка - цикл місяця по сузір'ям. Кожен звір- певне сузір'я. В оригіналі звірів набагато більше. Остання сузір'я лиса. Тому і лисиця " з'їла" колобка.
Did Anton4ik, Толкієн - то брила, законодавець свого роду, у жанрі фентезі. Хоча його світ фентезі постав на міфології германських народів. Бо сам Толкієн - непересічний знавець минулого, насамперед давніх мов.
Спробувати варто однозначно. По результату буде видно, чи це ваш жанр. В будь-якому разі, навіть вигадати, продумати, зробити цікавими нереальних персонажів непросто. А жанр фентезі доволі багатогранний.
Aillin Ai, Так, коли щось пишеш комусь чи кажеш, то потім розумієш, що усе просто
Спробувати варто однозначно, бо навіть Конан Дойл, вважав себе письменником історичних романів. А став відомий завдяки Шерлоку Холмсу, і жанр дитективів вважав не серйозною справою, та й не дуже любив. І ображався на своїх читачів, що вони в захваті від Шерлока, а не від його романів. Він навіть вбив свого героя, через це. Але цим визвав масове обурення читачів і вимушений був його возскресити. Так що...
Марта Грейс, Ви мене надихаєте. Дякую!
Ну як можна писати те, від чого не кайфуєш?! В цьому житті скільки лайна, скільки обов'язків і паскудних «мушу», що якщо ще й фантазію свою силувати, то навіщо взагалі тоді до комп'ютера сідати?
Анна Пахомова, :-) :-) :-) Так, дякую!
писати!)) Можна відноситися до цього, як до експерименту.
Лія Щеглова, Дякую! Чудова порада. Напевно, саме так і буде. :-) :-) :-)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати