Привіт! Цікаві ваші думки з приводу того, коли саме почали писати, що саме перше цікавило, які теми?
Можливо, вже були такі питання, проте не зустрічав)
Ні читати, ні, тим більше, писати ніколи не любив і не люблю. Не моє.
Не прочитав навіть жодної книжки з тих, що в школі вчили. А шкільні твори ледве вимучував на пів сторінки. (В атестаті по мовах-літературах трійки).
Але коли син-студент попав в якусь секту Синів Божих (чи щось таке) прочитав Біблію (не всю, звичайно), щоб можна було з ним предметно говорити.
А потім ще Свідки Єгови і Мормони ходили до мене місіонерствувати, а як з'явився інтернет, то на релігійному форумі почав з мракобісами перегавкуватись, і на політичному...
І от минулого року (в 63 роки) вирішив написати на релігійному форумі про дитинство Ісуса.
Планував ще й написати про юність, молодість, зрілі роки, але пройшла охота. Вирішив написати більш важливе - про майбутнє людства.
Але тема виявилась невичерпною, тож взяв тайм-аут, в період якого розважаюсь малими опусами.
Подобається читати, багато книг перечитала, і давно хотіла спробувати. І ось нарешті наважилась, спочатку важко було, але чим більше пишеш, тим легше получаєтьсяє. Важко оприділитися про що писати, багато різних ідей, а часу мало, дітки маленькі. Найбільше надихає коли твою роботу оцінюють.
Почала писати ще з початкової школи)) але то були віршики і коротенькі історії... перша спроба написати роман була років у 15, але тоді мене вистачило лише на 200 тис знаків максимум і потім я все кидала(таких було 3 спроби). Але у 17 я почала писати перший з завершених на даний момент романів... До двадцяти п'яти я декілька разів цей роман(в двох частинах - 600 тис знаків) видаляла, писала заново, і у позаминулому році повністю його завершила. Після цього другий роман про ВІЛ написала за три місяці(теж минулого року). Цього року почала писати одразу три романи:
Перший - на конкурс "Сучасна попелюшка" про дівчинку-скрипальку, яка не мала ні конкретної мети, ні планів на життя, окрім як одружитися на коханні свого дитинства))) Але одна зустріч змінює її життя, дає ціль і тп)))
Другий - роман про винного критика і його учня. Тут, як і у попередньому романі, тема навчання, нових векторів життя, пошук цілей і тп))
Ну а третій - про травмованого 17-річного вратаря в лізі U18, який більше не може бути вратарем)) Але завдяки одній зустрічі все ж таки вирішує не кидати футбол і створює вуличну команду)))
Крім романів пишу сценарії до дитячого сіткому, працюю на ТРК "Надія"))
Вперше, мабуть, захотілося після творів Дереша, далі - після Кінга і Лавкрафта. Ще зі школи подобалося гратися зі словом. 15 років пишу поезію. Прозу завжди вважала процесом набагато відповідальнішим. Він передбачає опрацювання матеріалу, збір даних, грамотність і величезну літературну обізнаність. Завжди озираюся, аби написане не виглядало графоманством, тому пишу рідко і тоді, коли дійсно маю що сказати/показати.
Одного давно забутого літа, мабуть, чверть віку тому...
Я написав повість. Російською, звісно. Адже читав і розмовляв, переважно, російською.
Радянськість щойно впала, дефіцит жанрової, фентезійної, літератури гостро відчувався.
Перевитав оте своє, і вирішив більше не писати.
Років за десять написав повість українською, і от тобі й на - її, навіть, опублікували в якімсь журналі.
Та я перечитав, і... Вирішив більше не писати.
Минуло ще десяток років з хвостиком.
Написав, перечитав... Звична схема.
Аж раптом вирішив не припиняти ;)
Ще в дитистві була мрія стати письмеником. Спочатку вигадував якісь казочки, потім страшні історії для друзів у дворі. Потім покинув. Але десь рік тому знову з'явилось бажання щось написати. Така собі рефлексія, прагнення розказати про своє бачення світу іншим.
Більшість людей котрих я знаю, до мистецтва пристрастились надихнувшись чимось величним і прекрасним у своїй царині. А в мене було зовсім навпаки.
Для маленького мене письменники були як небожителі. І одного разу я читав до біса кепську книгу. Я просто був в шоці від того як можна було придумати цікаві ідеї і так бездарно їх реалізувати, нерозкрити персонажів, дерев'яні діалоги, зробити якийсь недолугий таймскіп в середині книги і так жахливо закінчити її. Я не міг повірити, що хтось це написав, редагував і команда якогось видавництва працювала і видала настільки недосконалу і бездарну роботу.
Я відчував себе паризьким гурманом, котрому замість королівського багету винесли шматок погано розкачаного сирого тіста. І коли я, весь в праведному гніві, закрив книгу, то межі моїй розгубленості не було. АВТОР БУВ ДЕСЬ З ДАЛЕКОГО ДАЛЕКОГО ЗАКОРДОНУ. Я залишився в шоці, що ОСЬ ЦЕ щей надрукували десь крім його країни.
-Блін, та навіть я краще зможу.
В той день написав перший абзац.
Віршувати - в 8-9 років. Нас просто вчителька заставляла. І раз в тиждень перевіряла спеціальний зошит з рифмовочками. Це могли бути коротенькі віршики, або, навіть, два заримовані слова (типу, калина-малина, зима-димар).
В прозі вперше себе спробувала - в 12 років
Якщо говорити про прозу, то почала писати, коли вже більше не могла стримуватися, адже навколо нас стільки цікавих історій, які йдуть у забуття незафіксованими. Можливо тому більшість моїх творів засновані на реальних подіях, або хоча б вміщають в себе випадки з життя.
почала ще десь років в 10, але почала саме з віршів. деякі з них зараз перечитую то веселять дуже. деякі на конкурси відправляла навіть займала призові місця. а потім в 13 років сяйнула мені думка написати історію. навіт ьзараз в мене є вона на 13 сторінок про вовкулаку. памятаю давала навіть шкільному психологу почитати)))) в нас просто були дуже гарні відносини і вона мені сказала не зупиняйся і розвивайся далі, напевне це зіграло велику роль тоді.
Теж ще в школі починала якісь історії видумляти, потім малювати комікси. В старшому віці знову повернулась до написання текстів.
Основний жанр який цікавив як в читанні так і написанні це фантастика та фентезі.
Перші історії писались просто довільно, без якогось особливих задумів, планів, щоб звільнити голову від набридливих думок. А теперь вже замислюєшся як краще зацікавити читача, щоб таке вражаюче придумати.)))
Почала писати ще коли була дитиною (років 10 тому). І я дуже чітко запам'ятала цей момент. Тоді багато чого заборонялося, "те не роби, те не так, те не можна". І коли я взяла ручку та папір, на мене наче зійшло прозріння. "Ось тут я абсолютно вільна. Ніяких меж, ніяких заборон." Я могла писати все що хотіла. І так є дотепер. Коли пишу стараюся забути про все. Робити тільки так як я хочу, писати так як я хочу. Єдине, що потім це має наслідки у вигляді критики. Але вже))
У минулому блозі ми затіяли з Вами гру. Вирішили оцінити старання нашого ілюстратора ШІ. Голосували з питання: який із образів, створений ним, найбільше відповідає нашій невгамовній потраплянці Ліді з книги "Як одружити
Всім привіт! Хочу кожного привітати із святом Хеллоуїну, або як його ще називають, із моторошним Самайном, та побажати чудових вражень від цього дня і насолодитися атмосферою жахів за переглядом різних фільмів або читанням
"ДИКИЙ ТА НАСТАВНИК" "– Хочеш прогулятися? – Академією? – сміється вона. А я забуваю про заборону наставника виходити за стіни навчального закладу та пропоную: – Ні, звичайно! Кажуть, тут бар є недалеко.
Вітаю друзі. Оновлення моєї книги в жанрі фентезі вже на сайті. "Як не закохатися на Геловін". Нагадую воно написане в рамках флешмобу Лариси Бондарчук. Запрошую щиро й вас) Долучайтеся до історії кохання в чарівному
Знижка!Солоденька! Друг батька. Нам не можна - Я за доньку на кіл посаджу, - Волков кулаком по столу б'є. - Руслане, а мені ця інфа навіщо? - Доньку мою візьми, на фірму до себе. Хоче юристом бути. А я більше нікому не
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНі читати, ні, тим більше, писати ніколи не любив і не люблю. Не моє.
Не прочитав навіть жодної книжки з тих, що в школі вчили. А шкільні твори ледве вимучував на пів сторінки. (В атестаті по мовах-літературах трійки).
Але коли син-студент попав в якусь секту Синів Божих (чи щось таке) прочитав Біблію (не всю, звичайно), щоб можна було з ним предметно говорити.
А потім ще Свідки Єгови і Мормони ходили до мене місіонерствувати, а як з'явився інтернет, то на релігійному форумі почав з мракобісами перегавкуватись, і на політичному...
І от минулого року (в 63 роки) вирішив написати на релігійному форумі про дитинство Ісуса.
Планував ще й написати про юність, молодість, зрілі роки, але пройшла охота. Вирішив написати більш важливе - про майбутнє людства.
Але тема виявилась невичерпною, тож взяв тайм-аут, в період якого розважаюсь малими опусами.
Подобається читати, багато книг перечитала, і давно хотіла спробувати. І ось нарешті наважилась, спочатку важко було, але чим більше пишеш, тим легше получаєтьсяє. Важко оприділитися про що писати, багато різних ідей, а часу мало, дітки маленькі. Найбільше надихає коли твою роботу оцінюють.
Почала писати ще з початкової школи)) але то були віршики і коротенькі історії... перша спроба написати роман була років у 15, але тоді мене вистачило лише на 200 тис знаків максимум і потім я все кидала(таких було 3 спроби). Але у 17 я почала писати перший з завершених на даний момент романів... До двадцяти п'яти я декілька разів цей роман(в двох частинах - 600 тис знаків) видаляла, писала заново, і у позаминулому році повністю його завершила. Після цього другий роман про ВІЛ написала за три місяці(теж минулого року). Цього року почала писати одразу три романи:
Перший - на конкурс "Сучасна попелюшка" про дівчинку-скрипальку, яка не мала ні конкретної мети, ні планів на життя, окрім як одружитися на коханні свого дитинства))) Але одна зустріч змінює її життя, дає ціль і тп)))
Другий - роман про винного критика і його учня. Тут, як і у попередньому романі, тема навчання, нових векторів життя, пошук цілей і тп))
Ну а третій - про травмованого 17-річного вратаря в лізі U18, який більше не може бути вратарем)) Але завдяки одній зустрічі все ж таки вирішує не кидати футбол і створює вуличну команду)))
Крім романів пишу сценарії до дитячого сіткому, працюю на ТРК "Надія"))
Вперше, мабуть, захотілося після творів Дереша, далі - після Кінга і Лавкрафта. Ще зі школи подобалося гратися зі словом. 15 років пишу поезію. Прозу завжди вважала процесом набагато відповідальнішим. Він передбачає опрацювання матеріалу, збір даних, грамотність і величезну літературну обізнаність. Завжди озираюся, аби написане не виглядало графоманством, тому пишу рідко і тоді, коли дійсно маю що сказати/показати.
Давно. Ще у підлітковому віці вигадувати різні історії. Планувала події у своїй голові. Писала вірші. Повноцінний твір написала років в 19.
Одного давно забутого літа, мабуть, чверть віку тому...
Я написав повість. Російською, звісно. Адже читав і розмовляв, переважно, російською.
Радянськість щойно впала, дефіцит жанрової, фентезійної, літератури гостро відчувався.
Перевитав оте своє, і вирішив більше не писати.
Років за десять написав повість українською, і от тобі й на - її, навіть, опублікували в якімсь журналі.
Та я перечитав, і... Вирішив більше не писати.
Минуло ще десяток років з хвостиком.
Написав, перечитав... Звична схема.
Аж раптом вирішив не припиняти ;)
Ще в дитистві була мрія стати письмеником. Спочатку вигадував якісь казочки, потім страшні історії для друзів у дворі. Потім покинув. Але десь рік тому знову з'явилось бажання щось написати. Така собі рефлексія, прагнення розказати про своє бачення світу іншим.
Більшість людей котрих я знаю, до мистецтва пристрастились надихнувшись чимось величним і прекрасним у своїй царині. А в мене було зовсім навпаки.
Для маленького мене письменники були як небожителі. І одного разу я читав до біса кепську книгу. Я просто був в шоці від того як можна було придумати цікаві ідеї і так бездарно їх реалізувати, нерозкрити персонажів, дерев'яні діалоги, зробити якийсь недолугий таймскіп в середині книги і так жахливо закінчити її. Я не міг повірити, що хтось це написав, редагував і команда якогось видавництва працювала і видала настільки недосконалу і бездарну роботу.
Я відчував себе паризьким гурманом, котрому замість королівського багету винесли шматок погано розкачаного сирого тіста. І коли я, весь в праведному гніві, закрив книгу, то межі моїй розгубленості не було. АВТОР БУВ ДЕСЬ З ДАЛЕКОГО ДАЛЕКОГО ЗАКОРДОНУ. Я залишився в шоці, що ОСЬ ЦЕ щей надрукували десь крім його країни.
-Блін, та навіть я краще зможу.
В той день написав перший абзац.
Віршувати - в 8-9 років. Нас просто вчителька заставляла. І раз в тиждень перевіряла спеціальний зошит з рифмовочками. Це могли бути коротенькі віршики, або, навіть, два заримовані слова (типу, калина-малина, зима-димар).
В прозі вперше себе спробувала - в 12 років
Якщо говорити про прозу, то почала писати, коли вже більше не могла стримуватися, адже навколо нас стільки цікавих історій, які йдуть у забуття незафіксованими. Можливо тому більшість моїх творів засновані на реальних подіях, або хоча б вміщають в себе випадки з життя.
почала ще десь років в 10, але почала саме з віршів. деякі з них зараз перечитую то веселять дуже. деякі на конкурси відправляла навіть займала призові місця. а потім в 13 років сяйнула мені думка написати історію. навіт ьзараз в мене є вона на 13 сторінок про вовкулаку. памятаю давала навіть шкільному психологу почитати)))) в нас просто були дуже гарні відносини і вона мені сказала не зупиняйся і розвивайся далі, напевне це зіграло велику роль тоді.
Теж ще в школі починала якісь історії видумляти, потім малювати комікси. В старшому віці знову повернулась до написання текстів.
Основний жанр який цікавив як в читанні так і написанні це фантастика та фентезі.
Перші історії писались просто довільно, без якогось особливих задумів, планів, щоб звільнити голову від набридливих думок. А теперь вже замислюєшся як краще зацікавити читача, щоб таке вражаюче придумати.)))
Почала писати ще коли була дитиною (років 10 тому). І я дуже чітко запам'ятала цей момент. Тоді багато чого заборонялося, "те не роби, те не так, те не можна". І коли я взяла ручку та папір, на мене наче зійшло прозріння. "Ось тут я абсолютно вільна. Ніяких меж, ніяких заборон." Я могла писати все що хотіла. І так є дотепер. Коли пишу стараюся забути про все. Робити тільки так як я хочу, писати так як я хочу. Єдине, що потім це має наслідки у вигляді критики. Але вже))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати