Кобиляча голова

На продовження теми історико-генетичного аналізу чарівної казки

Дід і баба з дорослими доньками уособлюють племена на різних стадіях соціально-політичного устрою. Умовно їх можна позначити як патріархальний та матріархальний народи. Патріархальна ідеологія є домінуючою, на це вказує, зокрема, й поява культу коня, що на території України датується IV тис. до н.е. і пов’язаний з воєнною обрядністю, так і з зародженням хліборобства, коли ще не простежувалося використання тяглової сили. Однак матріархальна ідеологія не була повністю асимільована, про що свідчить негативне ставлення баби до працьовитої дідової доньки та ледаща й розбещена бабина донька.

Сюжетний хід з веденням дідової доньки до лісу й заходженням до пустої хати або такої, де жив дід, є обрядом ініціації в священному лісі. Продукти, які брала дідова донька з собою для приготування кулеша й пшоної каші вказують на обрядність, пов’язану з духами померлих соплемінників, так само як і місце – пуста хата чи хата з дідом, – є уособленням сакрального місця захороніння.

Кобиляча голова – її символіка в українських чарівних казках має синкретичне значення смерті, життя, захисту, небезпеки, врожаю, плодючості. Вміння пересуватися в просторі й поява колодки (в українській обрядності зберігся обряд пов’язування колодки на Масляну неодруженій молоді та її батьками, аби прискорити процес укладання шлюбу) в сюжеті, що видає ритмізовані звуки вказує на наявність шамана (якій є носієм функцій, закріплених згодом за кобилячою головою у казках) з черепом  коня на голові, який вступає в ритуалізований статевий акт з дідовою донькою. Через її цноту й вірне виконання всіх складових обряду, дівчина набуває нового статусу, що супроводжується соціальними привілеями. Тоді як епізод за участі бабиної доньки є обрядом-перевертнем, адже вона не дотримується складових ритуалу (не є цнотливою, демонструє неповагу до шамана), тому гине. Поїдання бабиної доньки кобилячою головою на печі вказує на акт спалення її у жертовному вогні.