Телесик

Історико-генетичний аналіз чарівної казки «Телесик»

Казка являє собою рудимент міфу про обряд ініціації напівбога. Народність, що знаходиться в критичному стані через війну (гіпотетично – слов’ян, римська назва – «венеди», конфліктували з аланами, військове протистояння між якими припустимо втілилося в війну між асами і ванами у скандинавській міфології), голод чи якусь іншу кліматичну катастрофу (зокрема, відомо, що енеоліту передувала засуха), що призвела до розподілу мешканців сучасної території України на світ поліщуків, землеробів лісостепу, та пасторальних степовиків, а також зумовила потребу в оновленні еліти, форм діяльності, генетики.

З цієї причини народність апелює до ритуальних практик із народження напівбога з деревини священного вишневого гаю, дерева якого є провідниками до світу пращурів, тому ритуал є зверненням до потойбічних сил. Дід і баба в сюжеті є втіленням даної народності, рівна вагомість функцій персонажів яких вказує на перехідну стадію від матріархату до патріархату. Обидва народи є носіями традиції в усній формі, тому виконують ритуал, який полягає в вирубуванні колоди дідом і колисанні в дерев’яній колисочці її бабою, семіотика якого являє собою імітацію статевого акту з народженням напівбога Телесика. Вірогідно, хлопчик або народжений у результаті статевого акту на території священного вишневого гаю між жерцем (шаманом і жінкою з цієї ж народності), або викрадений у представників іншої народності й проведеним через ритуал посвяти в члени нової народності через імітацію його пологів за допомогою описаних маніпуляцій з колодою.

Зробимо відступ і зазначимо, що події у казці відповідають аграрному циклу. Сезон рибальства починається влітку, коли Телесик сидає в човника, відповідно колисання його бабою відбувається навесні, а похід діда до лісу - взимку. Тоді як викрадення хлопчика Зміючкою Оленкою як обряд ініціації  (про який ще буде зазначено в тексті) відповідає осені, а повернення з гусями вказує на весняний переліт птахів. 

Тепер повернімося до Телесика й вкажимо таке. Власне ім’я Телесик має широкий етимологичний спектр, але семантика його у більшості випадків пов’язана з функціональним призначенням його постаті в сюжеті міфу. Зокрема, ім’я тлумачиться як похідне від давньогрецького слова «thalassa» («море»), як похідне від «телепня» – внаслідок народження від дерев’яної колоди (О. Шахматов) і, водночас, як «здорова дитина» (М. Фасмер).

Поминальна обрядовість простежується в колисковій, спів якої супроводжувався колиханнями. Постать Телесика має жертовне призначення, на що опосередковано вказує сюжет більш архаїчної форми казки «Василько і дикі гуси» (детальніше про казку буде сказано нижче в цьому тексті), де герой мав фізичні вади і слабке здоров'я, а батько сам хотів позбавитися свого сина (це аж ніяк не свідчить про принесення в жертву слабкіших представників виду, алегоричною мовою казки це може бути свідченням непристосованості Василька до світу живих, що дорівнює його призначенням до світу мертвих). «Наварила кулешику, – із ніжками, із ручками», – є посиланням на обряд захоронення на перехідному етапі від канібалізму до поховання в землю та заміною акту трупоїдства вживанням ритуальної каші. На думку В. Мілорадовича, помовляння слів є ритуалом, який згодом трансформувався у голосіння, що стало одним із основних чинників зародження театру. 

Підлітковий вік, в якому герой просить у діда з бабою зробити йому «золотий човник і срібне веселечко», а також самі атрибути для рибалки вказують на обряд ініціації, який супроводжується ритуалом задобрювання водоймища як основного джерела життя для народності й контакту зі жрицею.  Архаїзована форма  казки «Телесик» «Василько і дикі гуси» (детальніше про казку буде сказано нижче в цьому тексті) наочно демонструє жертовність акту занурення хлопчика в воду: за сюжетом, з води піднімається будинок, до якого входить хлопчик і живе там, піднімаючись на поверхню тільки на закликання матері. Окрім того, золото як метал солярний та срібло як метал місячний вказують на високий рівень технологічних досягнень народності. Також золотий і срібний ритуальні атрибути вказують на функції жреця як контактної особи між небом і землею, днем і ніччю, сушею та морем. Відповідно до цього, можна зробити припущення, що основним імпульсом для розвитку архаїчної культури слугувала війна, яка була поштовхом для революції культури через міфологію, що втілювалася в артефактах матеріальної культури як виконували функцію "архетипів" мислення та ідеології страху та тремтіння самої культури бути стертою з лиця землі. 

Змія, що викрадає Телесика, уособлює далеке вороже плем’я, що знаходиться на менш розвинутій стадії, на що вказує постать Зміючки Оленки, яка знаходиться при печі як жриця при жертовному вогнищі. Сам мотив викрадання цікавий тим, що змія не володіє патріархальною обрядовістю, тому змушена звертатися до коваля, діяльність якого вказує на геологічні виступи залізної руди, що дозволяє тлумачити його як жреця матріархального культу. Варто зазначити, що В. Даль у "Тлумачному словнику" наводить слова "кров" та "руда" як синоніми. Мотив зміни голосу - це своєрідний обряд обертання, що досягається за допомогою предмету, який належав власнику. Невдалі спроби Оленки запекти в печі Телесика є обрядом ініціації жриці, який мав містити статевий акт із жертвою з подальшим вбивством (додатково на це вказує наявність крові в арибутиці епізоду) і спаленням жертви у ритуальному вогнищі, що не вдалося реалізувати. Колективне поїдання Оленки гостями та качання на траві є канібалістичним ритуалом з оргією. Звернімо увагу, що "гості" можуть бути духами предків, для яких здійснюється тризна з людською жертвою. Змія говорить до Зміючки Оленки: "Спечі мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти", що вказує на обряд закликання духів померлих представників роду. 

На окрему увагу заслуговує епізод із втечею Телесика за допомогою гусей. Хоча в низці казок гусі-лебеді синонімічні та ототожнюються або з добром, або зі злом, саме тут гусі є представниками "верхнього" світу", який в міфологічному уявленні наділяється позитивними характеристиками та протиставляється "нижньому світу" як носію всього негативного. Відтак, гусі є носіями добра, багатсва, плодючості. Окрім того, дослідник ономастики Сходу В. Ніконов вказав на те що, в тюрків, угрофінів, на Смоленщині, в Чувашії та на Волині Млечний Шлях має назву Гусячого або Лебединого шляху. Так само, як астроном Г. Рей зазначив, що траєкторія прильоту птахів навесні та відльоту восени відповідає рухові Млечного Шляху над Грецією. Тепер  звернімося до заклинання, яке промовляє Телесик, звератючись до гусей. Персонаж заліз на явір, який знизу точили змії, що прийшли на оргію до Зміючки Оленки, та заклинав гусей його врятувати: "Гуси-гуси, гусенята! // Візьміть мене на крилята / Та понесіть до батенька, / А в батенька - їсти й пити, / Ще й хороше ходити!". Слова про батька є відсилкою до атавізму ритуалу сипання зерна під крило. Ритуал був спрямований на задобрення духів померлих пращурів для того, аби ті допомогли пройти обряд ініціації. Сам ритуал являє собою трансформацію ритуалу задобрювання духів предків молоком, запозиченого в угро-фінів (уральська культура), який на ранніх етапах функціонування культури угро-фінів полягав у жертвоприношенні тварини, а ще раніше - людини. Сам мотив крила грає роль очищення за участю духів предків. Прикладний характер обрядовості за участю крила вкорінився в культурі, зокрема: за допомогою пір'я мастили збитим яйцем (що посилюється семантикою яйця в архіїчній культурі як джерела життя, мікро-моделі всесвіту) вироби із тіста перед випіканням; перед святом Коляди гусячим пір'ям вимітали хату, аби духи предків почували себе вільно; гусячим пір'ям омивали тіло померлого, що було імітацією перетворення на птаха для переселення душі до Вирію. Характерними є сюжетні варіації російських казок про Івашку, зробленого з липового чурбана (Лутоня), який так само викрадається, але не Зміючкою Оленкою, а Бабою Ягою, та повертається або на останньому, найслабшому, птахові (там фігурують як раз синтезовані гусі-лебеді), або ж усі птахи по черзі скидують пір'я та хлопчик обертається на лебедя й повертається до дому. 

Також при тлумаченні епізоду з втечею Телесика за допомогою гусей до інтерпретаційного поля доречним буде введення неологізму "мультиантропологізм" у значенні нашарування культурних пластів різних етносів, що проживали на тій самій території в різний час. У зв'язку з чим, недоречним є поділ етносів за течіями річок через міграцію культурних атавізмів і змін їхнього значення в "чужих" культурах. 

Сюжетно в епізоді зі втечею Телесика простежується перегукування зі скандинавським міфом про світове дерево ясінь Іґґдрасіль, знизу його точив дракон Нідхьоґ, на верхівці сидить орел, а бог Одін пришпилив сам себе на Іґґдрасіль, аби отримати знання. Відповідно, епізод із ясенем являє собою ритуал із самопожертвою майбутнього жреця, проходження якого забезпечує йому статус повноцінної члена соціуму, на що вказує й ритуалізоване повернення Телесика через тричі повторюване заклинання із розподілу пиріжків між дідом і бабою не на двох, а тепер вже на трьох осіб як ознака отримання Телесиком статусу.

Важливим, для розуміння змістових позицій української казки "Телесик" є наведення регіональної варіації сюжету "Василько і дики гуси" (зафіксована етнографом Миколою Зінчуком у його 40-томному зібранні українських народних казок https://proridne.org/Українські%20народні%20казки/Василько%20і%20дикі%20гуси.html?fbclid=IwAR2T5xAvsAlrZyNEaDG6eaEfEasByAevbUmNKWU4hb6OXFh7oQct1uNF6gc ), яка демонструє архаїчніші, аніж звичний читачеві з дитинства сюжет. Зокрема, Василько є носієм особливого статусу: батько наказав матері повісти, вбити або занести кудись сина, що дорівнює призначенності життя Василька до пожертви. Замість човника із дна озера піднімається хата, в яку входить хлопчик і хата опускається під воду та піднімається на поклики матері, що є рудиментом оселі для шамана-посередника між світом живих і світом мертвих, аналогом чому буде особливий статус водного млина та млинаря, а також, гончара, коваля, окрім того - сюжетні варіанції на тему водяного, який живе під водою повноцінним життям, включаючи господарство та рогату худобу. Викрадає Василька вже не Зміючка Оленка, а ведмідь, а невдало намагється принести в жертву ведмедиця, - образ представника далекої, чужої спільноти, аналоги взаємодії з якою простежуються за сюжетами казок "Маша та Ведмідь", "Три ведмедя", "Рукавичка", "Солом'яний бичок" тощо. У словах Василька до батьків під час його повернення на гусятах "Ви самі їсте м'ясо, а меня кісточки кидаєте", - знову простежуються залишки перехідної стадії від канібалістичної поховальної обрядності до повноцінного похорону, який полягав у частковому поїданні окремих частин тіла померлого, зсвідси у "Телесику" фігурує "кулешик" "із ручками, із ніжками".