Ласкаво просимо на Станцію сновидінь!

Завершимо понеділок трішки чарів і розпочнемо новий тиждень з ілюстрації до 15 розділу "Вартової снів" ✨

Наступний чарівний розділ історії — сьогодні о 20:00!❤️
 

Станція сновидінь

Я вже відкрила рота, щоб висловити все, що думаю про його методи порятунку, але мій погляд нарешті повністю сфокусувався після всіх цих шалених переворотів, і слова застрягли в горлі.

Бо тепер, коли я стояла на підлозі, а не на стелі, змогла як слід роздивитися довкола.

Уздовж стін, між високими колонами й навіть під самим куполом цього чудернацького вокзалу, якому, здавалося, не було ні кінця, ні краю, мерехтіли десятки круглих отворів, схожих на той, крізь який ми щойно пролетіли. 

Деякі з них світилися золотавим сяйвом, інші — блакитним, бузковим або сріблястим. 

Я опустила погляд. Підлога, яку я нарешті теж як слід могла роздивитись була викладена білим і темно-синім каменем, вона виблискувала химерними візерунками, які подекуди ледь помітно ворушилися. Я навіть кілька разів кліпнула, щоб переконатися, що мені не привиділося. Але ні, таки ворушилися!

Та мій холодний рятівник, очевидно, не мав жодного наміру стовбичити тут. Піднявши комір вище й опустивши голову, він знову перехопив моє зап'ястя та потягнув уперед. Ховається від когось?  Від тих моторошних почвар?

Від згадки про чорні тіні, які переслідували нас біля будинку, холодок пробіг уздовж хребта. Тож я покірно подріботіла слідом за незнайомцем, про всяк випадок теж натягнувши капюшон куртки й безперестанку крутячи головою ліворуч і праворуч. Бо навколо вирував незвичний і дивний натовп!

Десятки, а може, й сотні людей поспішали в різних напрямках, перемовлялися, сміялися, сперечалися й зникали у величезних круглих вікнах.

Одне вікно, повз яке ми саме проходили, спалахнуло ніжно-блакитним сяйвом, і звідти вийшла висока жінка в довжелезному бузковому плащі та гостроверхому капелюсі, прикрашеному крихітними сріблястими зірками. За нею випурхнула зграйка напівпрозорих метеликів, які за мить розчинилися в повітрі.

Але не встигла я як слід роздивитися дивну пані, як із сусіднього вікна виступив огрядний, круглощокий чоловік у смарагдовому камзолі, з-під якого виглядала жовтогаряча сорочка. Він невдоволено обтрушував рукави, з яких сипався дрібний рожевий пісок.

— Та щоб я ще раз погодився на сон цієї панянки! — обурено вигукнув він знову тією дивною мовою, яку я сама не знала як розуміла.

Слідом за цим невдоволеним чоловіком із вікна вийшов ще один — худорлявий, у синьому плащі й з довгим гострим, наче у якогось хижого птаха, носом.

— Третю ніч поспіль їй сниться пустеля з рожевими дюнами! І щоразу вона вимагає дощу! — Бідкався далі товстун.

Його худорлявий супутник лише розреготався у відповідь, поспішаючи слідом.

Я ошелешено кліпнула. Секунду. Що означає "погодився на сон"?! Я навіть пригальмувала, намагаючись осмислити почуте, але незнайомець нетерпляче смикнув мене за руку.

А тим часом неподалік від нас із чергового сяючого отвору вискочило щось маленьке, пухнасте й яскраво-помаранчеве. Істота мала довжелезні вуха, чотири лапи й хвіст, схожий на пухнастий пензлик.

— Ану стій! — Заверещала дівчина в короткому сріблястому плащі, вискакуючи слідом.

Та звірятко лише радісно пискнуло й помчало просто між ногами перехожих, гублячись у натовпі разом зі своєю переслідувачкою.

Раптом угорі, відволікаючи мене від цієї сцени, щось глухо загуркотіло, наче дуже далекий грім. Я підвела голову. Під самим скляним куполом повільно пропливали дивовижні речі.

Маленький корабель із блакитними вітрилами, навколо якого кружляли крихітні чайки. Напівпрозора риба із золотавими плавцями, що неквапливо розсікала повітря, наче воду. А трохи далі — пухнаста рожева хмаринка, яка й видавала цей глухий гуркіт і з якої замість дощу сипалися різнокольорові карамельки.

Одна з них на диво повільно опустилася просто мені на долоню. Я обережно торкнулася її великим пальцем. І наступної миті карамелька розсипалася на сотні крихітних блискіток.

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Ірена Дюк
16.11.2026, 18:56:16

❤️❤️❤️

Інші блоги
Хоббі Осіріса, або Несподівані сюрпризи
Всім привіт! Вибачте, будь ласка, за невелике запізнення з блогом — мій малий сьогодні категорично відмовився від вечірнього сну, тож часу на творчість просто не залишилося (матусі мене зрозуміють) ༎ຶ⁠‿⁠༎ຶ
✨️ Візуали ✨️
❤️ ​Візуали до "СТАВКА НА ХИЖАКА" ❤️ ❤️❤️❤️ Уривок: — Якось ти запитала, навіщо ти мені, — кажу, тримаючи її обличчя в долонях, — Я тоді не відповів тобі. Але, здається, нарешті готовий зізнатися. Вона
ЛІтература Майбутнього: Людина І Штучний Інтелект
Людство вступає в нову епоху свого існування — майбутнє, у якому штучний інтелект стає невіддільною частиною повсякденного життя, праці, науки, літератури та мистецтва. Ми вже живемо в час, коли технології дедалі тісніше
Фінал книги "Загадай мене"❤
Любі та неймовірні мої читачі❤️ "Загадай мене" — історія дописана! Але перш ніж остаточно попрощатися з цією історією, хочу поділитися з вами ще дещо особливим. На останній сторінці книги я залишила вірш, який
Ласкаво просимо на Станцію сновидінь!
Завершимо понеділок трішки чарів і розпочнемо новий тиждень з ілюстрації до 15 розділу "Вартової снів" ✨ Наступний чарівний розділ історії — сьогодні о 20:00!❤️ Я вже відкрила рота, щоб висловити все, що
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше