Всім доброго вечора. Я от над чим задумався - наскільки задум і реалізація впливають на успіх книги, та і не тільки.  Звісно я розумію позицію що вони рівнозначно важливі, але в своєму житті я прийшов до думки що балансу не існує - ми або перегинаємо, або недодаємо. І я, звісно ж, вкладаюся саме в задум. Просто в силу власної криволапковості і недосвідченості, та і крім того я тішу себе думкою про багату і небанальну власну уяву. Більш того, оскільки кожен із нас живе у власній інформаційній бульбашці, мені пощастило знайти кумира блогера, який виступає з цих позицій - головне задум, бо реалізацію завжди можна відшліфувати, плюс, авдиторії ціквіший небанальний задум, хоч погано реалізований, ніж відшліфована до блиску посередність. 
разом з тим, було б повним запереченням реальності визнавати, що без гарної реалізації мало хто до твого задуму добереться. Іноді я відчуваю себе людиною із роздвоєнням особистості, адже коли я слухаю якісь "поради письменникам" я чую - не пишіть кліше, всіх задовбав 100500 кіберпанк-нуар з злими корпораціями, корупціями і підлітковим рухом опору. Але якщо я хочу саме це? Якщо я не хочу щось нове, я хочу копірку Того, хто біжить по лезу. Я хочу ще десяток штампованих фентезі-світів чи п'ятнадцятий сезон прісного процедурального серіалу, де з епізоду в епізод навіть структура не міняється (мазохісти, які дивилися Речдок знають - правильний підозрюваний завжди третій. Будь-яке розслідування по гарячим слідам, чи другий підозрюваний не вірні). Знову ж таки - скільки серіалів буквально з епізоду в епізод копіюють свою формулу. Фінес і Ферб, наприклад. Якщо ви втратили суть мого потоку свідомості - хіба такі проекти не відшліфували до блиску подачу, лишаючи сам задум примітивним і таким, що не зазнає змін. 
І звісно, завжди можна сказати - люди відомі тим що хочуть нове, але так, щоб воно було схожим на старе. Це навіть я знаю, хоча прогулюював психологію в університеті як тілльки міг. Але де та грань, де люди, з одного боу не скажуть - штамповка, а з іншого - переускладнено і не зрозуміло. От я додав у нуарний детектив надздібності. Коли я починав роботу, я вважав що капітально переускладнив, і такий коктель не приживеться, але вийшов Павук-нуар та Ліхтарі (не дивився тому не кажу наскільки вони детектив). Іноді в мене трапляється момент, коли я нестримно надихаюся вкрасти адаптувати певний твір, який мені сподобався. Тобто я не намагаюся його переосмислити, я просто хочу щоб таких творів було більше, бо мені подобається формула. Так у мене виникли ідеї циклів про онук короля Данила Галицького, який є українським Останнім королівством, чи історія про римське завоювання Британії, яка копіює ідею Сейвхолду Девіда Вебера.
Отже, виходить така ситуція, що з одного боку іноді вистачає простої, зтертої формули жнру, який вже має своїх поціновувчів. Хтось та точно прочитає/подивиться чисто з любові до жанру, в якому ти твориш, і чим більше ти додаси знйомих штампів, тим більш комфортно буде ткому читачу. От тільки дочитавши твою книгу, він, не знайшовши в ній нічого нового і цінного скаже - прохідняк, і все. а з другого боку, якщо інвестувати все в хитрі твісти, нестандартність, перевороти, повороти і підвиподверти то і до кінця твою книгу не дочитають, сказавши що переускладнено і якийсь артхаус. Тому і виникє питання - що робити? І, як я вже сказав, баланс знайти тут неможливо, чаша завжди хилитиметься в якийсь із боків. 
Було б цікаво послухати ваші думки. Чи вважаєте ви, що треба шукати цей ефемерний баланс, чи вдавити в те, що у вас виходить краще? І що для вас в такому випадку пріорітетніше - внести більше власної оригінальності чи якісно приготувати відомий рецепт. В будь-якому випадку, вім гарного дня і тихої ночі