Шановне творче товариство, пропоную ознайомитися з відгуком на книгу Очерета "Я, Дзен", яку я прочитала в межах безстрокового марафону Тетяни Гищак.

У книзі Очерета “Я, Дзен” розповідається про пригоди воїна ЗСУ, який починав свою військову кар’єру в ССО, але згодом, переважно через гарячу козацьку вдачу, пройшовши через низку випробувань, став бойовим водієм –  возив “дупи славного січового козацтва”.

Правда, крім Дзен, у нього з’являються по ходу й інші прізвиська, – козак Задовбайко, Рене МакДугал,  рядовий Дурко. Але головний герой, щоб читач не збивався, час від часу нагадує, що він – саме Дзен.

ШІ запевняє: дзен – одна з найвідоміших шкіл буддизму, яка навчає досягати просвітлення через власний досвід, медитацію та життя в моменті “тут і зараз”. Елементи стилю в естетиці: мінімалізм, природність, простота ліній та відсутність усього зайвого в інтер’єрі чи способі життя. Основний принцип: концентрація на поточній миті, не застрягаючи в минулому і не тривожачись про майбутнє.

Після того, як ворожий FPV потужно стикнувся з Елькою (L 200) Дзена, його душа перенеслася в інші світи. Там він і продемонстрував свої видатні дзенські навички живучості: життя в моменті “тут і зараз”, відсутність зайвого в інтер’єрі (була б зброя) й способі життя (була б робота, а переночувати буде де).

Книга побудована саме на пригодах – “роботі” Дзена на впливових людей з різних світів (і магічних у тому числі), у різних приватних військових угрупуваннях (Спілка Найманців). “Зв’язок з урядами й силовими структурами,” – прямо як конкретика з особової  справи.

Дзен працював з ельфами, гномами (“гном’ячий рейх – це просто лол), дворфами (так і тягне написати “дрофами”), низькоросликами, воював з орками, мав складні стосунки з головами картелів різної масті, але його професіоналізм вражав найбрутальніших ватажків, попри схильність героя до імпровізації.

Де б не опинявся Дзен, усі його спільники відзначали, що з ним щось не так. І справа не в діагнозі. Просто наш герой – солдат ЗСУ. Він – українець. Який говорить солов’їною навіть на вулицях незнайомих дивних міст. Який закидає в розмові дивні слова і фрази, що їх не можна зрозуміти, якщо ти не в потоці української сучасної історії. Та й взагалі – не в культурному світовому потоці.

Мова книги заслуговує на окреме лінгвістичне дослідження. Військова лексика, жаргонізми, сленг. Не кажучи вже про “сіріузлі” та “агритися”. Плюс – фірмовий гумор автора, який віртуозно грає значеннями слів (фашисти-фетишисти) і контекстів.

“Я ж не москаль, і прізвище моє ні разу не Набоков”.

“Люблю запах напалму вранці”.

“Степові ельфи схожі на бурятів”.

“Повтори, не пройшло!”

“За час вашої відсутності вашої присутності не знадобилося”.

“Оце так поворот, як казав один з наших, коли їхав на Білгород”.

Таких фразочок у тексті доволі. Автор останнім часом публікує їх у своєму блозі (“Дзенографія”)

Окремо хочу зазначити, що свою модульну штурмову гвинтівку Дзен називає “Гарнюня”. А те, як вона любовно описана, потребує окремого блогу.

Вагома складова твору – його полікультурність. Текст насичений прізвищами акторів, письменників, музикантів, спортсменів, блогерів, іменами персонажів культових фільмів і  книг, алюзіями на інші тексти. Кого тут тільки немає? “Друг Гораціо”, Леся Українка, Тарас Шевченко, Отто фон Бісмарк, Стівен Хокінг (Кінг), Крістофер Ламберт, Сталкер, Фродо Беггінс, Конан, Юрій Хмельницький, Форест, Крішна, Буч і Санденс, Тельма і Луїза, “Кавабанга!” від черепашок,  підземна УПА,  Ортеґа, Гарін і Дарін з радянського “Міцного горішка”, ілюзіоніст Девід Блейн, Дюк Нюкем і Вольфенштейн з комп’ютерного світу. Я не кажу вже про сучасну українську складову – общак Міндіча, “Засуджую” Лебіги й “ “Кілограаам щурааааа...”, “Рибка, заливай бетоном”, психіатрична лікарня імені Ющенка у Вінниці...... І це тільки дещиця від усього масиву асоціативних зв’язків.

Ми маємо, не побоюсь цього слова, взірець чистісінького українського постпостмодернізму.

Подобається, що лайка подається в дужках (цензура). Підставляйте улюблену.

І ще. Спробуйте це сказати вголос. Фонетика зашкалює: “Наша ціль – лабораторія Інституту Техномагії в Блюрвілі (ну й назва, прости Ахура-Мазда)”.

Читала з насолодою і захватом. Зізнаюся, не один раз навідувалася до словника. І по ходу підписалася на автора Букнету Сергія Бобрицького.

Отож, хто любить щирий український гумор, щедро замішаний на військових буднях, запрошую до читання книги Очерета “Я, Дзен”.

Дякую автору, що знайшовся на просторах Букнету.