Вітаю,  любі букнетівці! ❤️

Мартинов видає себе з головою, та Маргарита ще не второпала, що він від неї не відстане))

Уривочок із розмови Рити та Кирила після обіду:

— Ти поспішаєш? — одразу ж звучить від Кирила.

Я навіть зависаю: у присутності інших він мені не тикав, а варто було нам залишитися наодинці, як він раптом вирішив, що всі межі між нами можна скасувати.

— Кхм... Так, — прибираю з ніг серветку. Та варто мені покласти її на стіл, як його широка долоня накриває мою, а погляд не на одну мить затримується на моїх пальцях.

Перед моїми очима враз постає інша картинка: його тіло притискає мене до стіни, гарячий подих торкається шкіри біля вуха, а пальці...

Серце глухо пришвидшує ритм, а я зосереджуюся на диханні, аби не видати свого збудження перед ним зараз. Знову відчуваю спеку в обличчі, але погляд залишаю в його зіницях.

Чомусь від такого чоловіка очікуєш лише подібного.

— Тебе хтось чекає?

— Це має значення? — запитую.

Розділ тут

Обіймаю кожного і кожну!

Мирного неба!❤️