Сьогодні (13.11) знижка на ДИКИЙ  ТА НАСТАВНИК

Це п'ята книга з циклу "ДИКІ ЗЕМЛІ"

Анотація:

"Я не збираюся грати роль няньки. Я тут теж не з власної волі. І без цього дикого мені жилося набагато спокійніше".

"Ось тільки чи захоче вона? Ще ніхто добровільно не погоджувався стати дружиною дикого та залишити Імперію".

"Тепер я точно знаю – я кохаю його, чоловіка з яким провела ніч".

Дикий та його наставник. Обидва кохають одну дівчину.

Кого вона обере?

Непрості стосунки – класичний трикутник.

владний герой

дракони

істинна пара

Рандомні уривки:

Уривок 1:

“Весь наступний день Остер ходить зі мною на заняття і відверто бавиться. Сидячи поруч зі мною на парах з напівзаплющеними очима, недбало розташувавшись і витягнувши ноги, він змушує викладачів робити всілякі трюки.

Викладач хірургії, наприклад, під ментальним впливом Остера, після кожного речення підстрибує, кланяється і, підморгнувши всім присутнім, додає: «Чи то ще буде! Я тільки почав!»

Нещасний викладач, вирахувавши, що подібні його дії супроводжують лише закінчення речення, постарався та закрутив свою промову так, щоби максимально уникнути цього. Повинен сказати, що повний опис скелета доісторичного дракона, виражений одним реченням, був не лише пізнавальним, а й викликав бурхливий регіт у студентів.

Викладача етикету містера Гроумеля, наставник змусив читати лекцію у віршах. Але коли нещасний не зміг підібрати риму до слова «інавгурація» він із криком «Я звільняюся із цієї оселі невдячних законовідступників», вибіг з аудиторії, нас з Остером знову викликали до кабінету ректора. Тобто викликали цього разу не мене, я просто додаюся до наставника як невіддільна частина.

Не знаю, про що вони там із ректором розмовляли, але на третю пару я пішов без Остера.”

Уривок 2:

“Ітон улаштував мене в ізоляторі й кудись пішов. Він щось пояснював, але я не слухав, мені зараз зовсім не до того. Я нарешті залишився один і мені не треба більше «тримати обличчя» і демонструвати витримку та самовладання, наскільки це, звичайно, можливо в моєму стані. Видаючи по всіх кутах вміст свого шлунка, обличчя виглядає так собі, при всьому моєму старанні.

Крім того, є ще важливий нюанс, як правильно зауважила Дарія: шлункові проблеми ментального дракона легко можуть стати проблемами всіх оточуючих. Я намагаюся блокувати ментальну силу, але, хоч стан мій кепський, послабшала тільки моя здатність ставити ментальний блок, а ось сила трансляції ніяк не зменшилася. Навіть страшно подумати про можливі наслідки, які б накрили академію та околиці, якби я обернувся.

Мій шлунок трохи заспокоюється, і я намагаюся задрімати. Ось тільки поява Ельвіри цьому зовсім не сприяє.

– Дорогий! Я принесла тобі чай та здобні булочки! – радісно верещить наді мною Ельвіра й мене тут же вивертає на її розкішне, але зовсім не доречне в академії вбрання.

– Ельвіро, піди, благаю тебе! – зі стогоном прошу кандидатку в дружини.

– Фі, Остере! Ти поводишся як мужлан! Ти хоч знаєш, скільки коштує ця сукня?

– Не знаю та знати не хочу! Згинь!

– Ти став непробачно грубим, Остере, і зовсім не контролюєш себе. Це, напевно, на тебе той дикий студент так згубно впливає!

Некрилаті Боги! У мене від її голосу й раніше печія траплялася, а зараз я просто можу не дожити до обороту.

– Іди, не доводь до гріха!

– Ти сьогодні зовсім не душка, Остере! Я пожалкуюся батькові, а він твоєму братові!

– Я не жартую, Ельвіро! Згини з очей моїх!

– Надовго?

– Назавжди!

– Нам треба багато чого обговорити – список гостей, моя сукня, що ти мені подаруєш на весілля, але це може бути й сюрпризом, хоча мені дуже хотілося… – Ельвіра тараторить, не реагуючи на мої протести й навіть забувши про зіпсовану сукню.”

Уривок 3:

“Саттон відповідає не одразу, і мій настрій із кожною хвилиною псується дедалі сильніше. Брат повинен зробити вибір, і, зважаючи на все, він буде не на мою користь…

Але Саттон мене вкотре дивує.

– Добре, я накажу Стакса доставити до палацу, і ти допитаєш його в моїй присутності. Якщо твої звинувачення підтвердяться, Стакс буде страчений. Нікому не дозволено загрожувати життю членам Імператорської родини!

Я ковтаю грудку, що підступила до мого горла.

– Дякую, Імператоре!

– Ми ж брати, Остере. І якщо я не завжди можу це демонструвати, то відчуваю наш кровний зв’язок постійно. Ти ж не сумнівався в мені?

Шанобливо опускаю голову, можливо, надто швидко, щоби брат не встиг помітити моє сум’яття. Не хочу демонструвати емоції, які переповнюють мене. У нашій сім’ї це не прийнято.

Виходжу з кабінету брата, і, чекаючи поки доставлять Стакса, вирушаю до своїх покоїв.

Але там на мене чекає сюрприз… Прямо в моєму ліжку. У вигляді оголеної та дуже гарної жінки.

– Коханий, я так чекала на тебе… Я сподівалася, що ти покличеш мене минулого свого візиту, але сьогодні вирішила не чекати, і взяти все у свої руки. Ти завжди такий зайнятий, і в тебе зовсім не лишається часу на себе… і на мене.”

Бонусний розділ:

"– Ітоне, я так не можу. Мені весь час здається, що Остер за нами спостерігає, – вкотре відшиває мене Верона, коли я намагаюся її приголубити вночі.

У відповідь я тільки скрегочу зубами. Я-то знаю, що моїй дружині не здається! Остер справді уважно за нами «стежить». Ця скотина ніяк не може примиритися з тим, що Верона тепер моя! Але ж у нього є Арта. До того ж у них із Вероною вже давно немає стосунків. Але драконячий інстинкт власника перебиває все."

***

ВАГІТНА СЕКРЕТАРКА ДЛЯ МАЖОРА

Оновлення щодня о 00:00!

У дім мене, звісно, не пустили… Але хіба стіна, нехай навіть триметрова, може зупинити спецпризначенця?

Перебираюся через паркан і потрапляю просто в руки охороні. У запалі бійки хтось заїжджає мені в ніс, і поки я позбуваюся зірочок в очах, мені заламують руки за спину і приводять до Ніки.

А ця зараза наказує мене зачинити! Охрініваю, коли мене приводять у підвал... Тут у Назаренка обладнані цілком натуральні камери!

Усі мої крики та вимоги подзвонити Григорію Юрійовичу, Єгору, Георганову чи в посольство просто ігнорують. А ввечері приносять парочку бутербродів. Не густо. Але не це моя основна проблема, і навіть не те, що мені доводиться сидіти на жорсткій дерев’яній лаві.

У мене відібрали телефон! А отже, скоро мама підніме на ноги не лише всі спецпідрозділи України та Швейцарії…

Вранці мені знову приносять бутерброди. Та пішли вони! Повідомляю трьома мовами усе, що про них думаю, і чекаю, коли цей бардак закінчиться. От угоріло ж мене закохатися в цю фурію!

Що?? Ловлю себе на тому, що нехай хоч і подумки, але зізнався, що кохаю Ніку.

3,14здець. Як сказав Єгор — «це зальот, бійцю?»

Згадую Самуеля і розумію, що мені тепер нікуди від Ніки та цієї скаженої сімейки не дітися. Але зараз безглуздо смикатися, треба просто дочекатися повернення Григорія Юрійовича…

***

Попередження: 19 листопада вийде останній розділ! Після цього книга стане дорожче...

*****

ЄДИНЕ КОХАННЯ БЕЗКРИЛОГО ДРАКОНА

Оновлення щодня о 00:00!

Іду нескінченними, холодними коридорами замку, і кожен крок дається мені з великим зусиллям, наче підошви взуття зроблені з абсидиніту. Я не біжу, не плачу — просто несвідомо переставляю ноги, дивлячись перед собою невидющим поглядом, доки не опиняюся в безпеці власної кімнати.

Зачиняю двері на ключ, і тільки тоді мене починає трусити. Сковзаю по стіні на підлогу, обхоплюючи коліна руками, і мене буквально затоплює крижана хвиля усвідомлення.

«Ну все, зачинилася. Тепер ми «в безпеці»? Чого тебе так тіпає? — фиркає всередині моя луската іпостась, ліниво перевертаючись у глибині свідомості. — Чого ревіти? Що за драма?»

«Ти ж знаєш, про що я мріяла!»

«Мабуть… А ну нагадай!»

«Не хочу бути прислугою! Хочу вийти заміж і кинути роботу… Хочу нормальну сім’ю та повагу, а не ось це все…» — здавлено схлипую, нагадуючи їй. Моя дракониця ніколи не поділяла моїх планів і завжди пропускала мої мрії повз вушні отвори. Мені здається, вона навіть затискала їх у такі моменти, як під час пірнання!

«Тьху… знову ти про свої замки з піску! — зневажливо фиркає звірюга. — Знайшла про що зітхати… Теж мені мета — чоловічий гаманець і штамп у паперах. І бач ти, прислугою вона не хоче бути… господиня знайшлася… Батькові своєму скажи «дякую» за те, як ми живемо, і викинь ці дурниці з голови!»

«Але лорд Тарахан… Цей Вищий… Він витоптав усе… перейшов межу!»

«От і йому «подякуй»… Цей твій лорд Тарахан — та ще рептилія! Безкрила, але зубата. Йому на твої високі принципи й плани плювати зі сторожової вежі!»

«Я ненавиджу його, але… я сама винна… я ж не відштовхнула його одразу, коли він… дозволив собі зайве…»

«Винна, не відштовхнула… Мені-то не бреши! Собі, тобто… Ти не відштовхнула, бо в цей момент від його натиску в самої дихання перехопило! Ех, шкода, що його дракон не відгукується… Вищі — гарні, їхня срібна луска блищить так, що сліпить у сонячний день. Я з таким станцювала б над хмарами! — мрійливо муркоче моя дракониця, закочуючи очі у глибині свідомості. — Ти закохалася, дурненько! І замість того, щоб визнати: «Ох, як же він мені сподобався!», ти сидиш на підлозі й намагаєшся натягнути на себе шкуру ображеної жертви».