Привіт вам, любі читачі. Сьогодні я до вас із скляною історією — “Сейв”. Це самостійне продовження до “Ейлінг”. Буду рада вашій вподобайці на книгу та підтримці. 

Цитата:

— Мамо…? Що ти робиш...? 

— Повертаю все на свої місця, — мовила вона ніби чужим голосом, кидаючи мене зі всієї сили об кам'яну огорожу. 

Біль розлився в голові й по обличчю стало стікати щось гаряче, а я навіть не могла поворухнутися. Просто дивилася в її очі, до останнього сподіваючись, що вона отямиться та скаже, що ми вертаємось додому. В очах нестерпно  помутніло. Жахливо захотілося розплакалася, закричати, сказати хоч щось, але все що я могла — нерухомо лежати й дивитися як вона спопеляє мене своїми блакитними очима. 

Тато завжди казав, що божевілля вивільняє приховані бажання людей, які розум просто не дозволяв виконати. Що хворі громадяни своїми руками підірвали перший купол, знаючи, що внизу тисячі людей. Просто тому, що глибоко всередині прагнули вбити їх. Розглядаючи мамине обличчя, я тільки й могла що питати себе, чому вона хотіла моєї смерті настільки відчайдушно. Можливо, я не була ідеальною, але… Хіба я не була достатньо хорошою донькою  для неї, щоб вона хоча б могла терпіти моє існування...?

— Не чіпайте її! — почувся крик на задвірках свідомості, перш ніж тінь наді мною зникла. 

Десь збоку почувся вереск та глухі удари, поки я з останніх сил намагалася заплакати. Останні дні мама часто казала, що була б рада побачити мої сльози. Можливо, якби я змогла пустити хоч одну краплю, це зробило б її більш щасливою ніж моя смерть. 

А також забігайте до інших скляних історій:

“Помста для Роуз”

“Спи під моїми губами”

“Закохана”

“Монохромія”

Телеграм   ★  ТікТок    ★   Інстаграм  ★    Ютуб