Вітаю!

Роман "Діти Яворського", — оновлено! 

✨✨✨

— Мам, а ти там довго будеш?

Присідаю перед ним, беру його нахмурене личко в долоні й лагідно посміхаюся.

— Недовго, мій хороший. Я постараюся якнайшвидше повернутися до вас. Ірина Петрівна обіцяла вам пікнік, от я й постараюся на нього встигнути. Я ж теж хочу шматочок шашлику.

— Обіцяєш? — із недовірою перепитує малий.

— Обіцяю, моє сонечко.

Марк на мить замислюється, а тоді знову запитує:

— А завтра ми поїдемо на атракціони? І ти будеш весь день із нами?

Зітхаю. Завтра я б воліла відпочити пасивно, але відмовити дітям не можу. Ми й так цілими днями не бачимося.

— Так, мій любий. Завтра ми проведемо цілий день лише втрьох. Ніякої роботи, ніяких телефонних дзвінків. Тільки ви і я, — впевнено обіцяю.

— Ура-а-а! — радісно вигукує Ліза.

Марк теж нарешті посміхається й кидається мені на шию.

— Мамочко, я тебе люблю!

— І я тебе люблю, мій хороший. Я вас обох дуже-дуже люблю! Бо ви найцінніше, що у мене є.

Обіймаю своїх малюків, притискаю до себе й на мить заплющую очі. Вони справді ті, заради кого я живу. Заради цих двох маленьких бешкетників, які щодня наповнюють мій дім сміхом, галасом і радістю, я ладна впоратися з чим завгодно.

— Ну все, мої хороші, — нарешті відпускаю малих. — Мамі потрібно закінчити збиратися.

— А ми будемо чекати! — серйозно заявляє Марк.

Продовження тут...