Друзі, що робити, коли герої твоєї книги категорично не хочуть кохатися?

Ні, не хвилюйтеся, у романі «Гострі грані кришталю» Ендрю та Емілі матимуть кілька пристрасних зустрічей. Але останнім часом я дедалі частіше помічаю одну цікаву тенденцію: події в моїх історіях розвиваються так, що інтимні сцени відходять на другий план, а іноді й зовсім заважають героям.

У них є важливіші справи: сваритися, миритися, ревнувати, робити неправильні висновки, страждати через власну впертість і приховувати почуття.

Колись усе було навпаки. У своїх перших історичних любовних романах я видаляла сцени 18+, бо їх було надто багато. Тепер я додаю гарячі епізоди, бо навколо них будується сюжет. А ще я позиціоную свої книги як романтичну еротику.

Виходить кумедно: раніше я намагалася приборкати власне бажання писати відверті сцени, а тепер умовляю своїх персонажів на них. Не знаю, це авторська криза чи зміна смаків…

Звісно, у моїх наступних книгах ще будуть пристрасні ночі, гарячі поцілунки й моменти, від яких стає спекотно. Адже більшість таких сцен уже написані й лише чекають на редагування та остаточне вписування в історії.

Тож у мене до вас запитання: чи читали б ви мої любовні романи без еротичних сцен?

Бо я сама, обираючи книгу, найімовірніше, зверну увагу на роман із позначкою «Лише для дорослих».