Якщо не вдаватися до наукових визначень, які я і сам не знаю, то афантазія - це стан, за якого людина не здатна мислити образами. Фраза "картина постала перед очима" для нас просто порожній звук. Так, для нас, тих близько 2% людей із таким станом. Це, власне, є однією із двох причин, чому я не здатен писати довгі тексти. Розписувати політ осіннього листочка, те, як вітер куйовдив поли пальто, яким кольором миготіла вивіска кав'ярні та якого кольору були очі бродячої собаки - усе це для мене немає жодного сенсу. Можливо, це важко уявити, але для мене зовнішній виглядв Всемогутнього, а також влаштування локацій, де відбувається дія моєї історії є загадкою. 
Багато хто питає мене - як ти в такому випадку пишеш, не розуміючи, що нездатніть мислити образами не відключає тобі уяви взагалі, просто переносячи акцент на сюжетні події. Приведемо такий приклад - жінка іде собі парком, спотикається і ламає каблук. Кожен з вас з легкістю зможе сказати мені якого кольору її волосся, яким саме є її взуття і яка на дворі пора року. Для мене це сіра фігура пересувається крізь ніщо. Я можу написати що вона блондинка, брюнетка чи має руде волосся - але для мене це лише слова на білому тлі, жінка лишатиметься лише сірою фігурою, просто я для себе пам'ятатиму який колір волосся я їй виділив, що не помилитися в наступному реченні. Те саме стосується парку - лавка, на яку героїня присяде є такою ж абстракцією, як і сама жінка, і існує лише тобі, коли про неї написано. Все це зовсім не заважає мені прописати сюжет чи внутрішні переживання жінки, але якщо більшість моїх колег покладатимуться на уяву візуальну - широко та багатослівно розписуючи яскраву картинку, яку малюватиме їх мозок, я звушений задіювати уяву текстову, послівно сам додаючи рівно ті деталі, які потрібні мені для сюжету, оскільки людина істота лінива, а я лінивіший за більшість. В теорії я б теж міг видати полотно опису пейзажів, чи те, як живо скорочуються м'язи обличчя, як двоє бійців затягуються у вихор бою, але сказати по правді, читаючи книги, я просто опускаю ці блоки і одразу дивлюсь результат. Саме тому описи зовнішності, або можливо локацій у моїх творах максимально скудні, і існують тому що вони мають бути, і рівно в тому обсязі, в якому необхідно, а то й менше. Правду кажучи, іноді я беру фото людини і закидую ШІ з проханням описати мені її зовнішність для тексту. 
В подальшому я б хотів розвинути тему використання ШІ, але вже іншим разом. На сьогодні я бажаю вам доброго вечора, і безпечного дня. І дякую за увагу