Дорогі мої, часто в коментарях ви запитуєте: «Маргарито, як вам вдається писати такі живі, напружені сценічні моменти? Чи спите ви взагалі, коли ваші герої творять таке?»

Сьогодні хочу трохи відкрити завісу й розповісти про те, як насправді створюються розділи, подібні до останнього — сповнені іскрометної пристрасті, гіркого розчарування і, зрештою, шокуючого перелому, який перевертає все догори дригом.

? Міф про «план на сто сторінок»

Багато хто думає, що письменники сідають за стіл, відкривають чіткий розклад і покроково розписують кожен подих героїв. О, якби ж то! У реальності автор — це радше спостерігач, який із затамованим диханням дивиться кіно у власній голові і намагається встигнути записати все те божевілля, що там коїться.

Коли я писала сцену в кабінеті Віктора, я чесно намагалася дати Олені можливість гордо розвернутися і піти ще на моменточку раніше. Але ні! Віктор вирішив інакше. Його пальці, його погляд, ця напруга між «треба» і «не можна» — герої диктують свої правила. Мені залишалося лише швидко-швидко переносити їхні емоції на екран нотбука, відчуваючи, як у самої палають щоки.