Хто любить завершені оповідання, та ще й гаряченькі?❤️ Запрошую вас до своєї історії!

Анотація:

Нудьгуюча відьма на Геловін — небезпечна відьма. Вона може накоїти таких справ, що потім і сама пожалкує. А ворон попереджав, що це погана ідея. Та яка відьма слухає фамільярів? Особливо, коли на душі так самотньо! Чому б не викликати чоловіка просто з гарбуза? Всього на одну ніч.

Та що, коли вона не зверне уваги на дрібний шрифт і чоловік зникати не захоче? Гарбузовий дух вже пробудився і йому точно не до душі плани відьми. В нього є свої, в які ніч з відьмою зовсім не входять. Та може їй все ж вдасться його спокусити? Відьма вона чи ні, врешті-решт?

Тріна готується до ритуалу, щоб прикликати чоловіка. На ніч.❤️

Переступивши кілька невдалих варіантів, я залізла на середину городу й нарешті знайшла його — мій ідеальний гарбуз!

— Ось! — я вказала на нього Норту. — Візьму цей. Впевнена, з нього вийде чудовий чоловік.

Норт підлетів до мене й сердито замахав крилами над головою.

— Залиш ти той гарбуз у спокої! — каркав він. — Не доведе тебе до добра бабин ритуал.

— До добра може й не доведе, а от до задоволення… — розреготалася я.

Норт ображено махнув крилами і відлетів від мене, зникнувши в темряві. Ну і нехай! Все одно нести мені гарбуз не допоможе.

А ось і чоловік з'явився! Просто з гарбуза!?

Ще мить і гарбуз припинив витягувати з мене магію, спалахнув вогнем, сяючи так яскраво, що аж очі засліпило. Я відступила на кілька кроків і примружилася. І саме в цей момент почалася трансформація — з гарбуза виринув дух, схожий на привида, напівпрозорий і безтілесний. Проте з кожною секундою він набував тіла, а вже за хвилину перед постаментом стояв він — високий, широкоплечий і небезпечно привабливий. Я аж губи облизала. Ідеальний! Саме про такого я мріяла одинокими ночами. І ось він переді мною — живий і такий спокусливий.

— Привіт, красунчику! — я підійшла до чоловіка й, провівши пальцем з гострим нігтиком від вирізу його сорочки вниз до ременя, спокусливо усміхнулася. — Розважимось?

Як вам такий чоловік? Тріні сподобався. Це у нас Натаніель. І він... некромант.

— То як тебе звати, красеню?

— Натаніель Пейдж.

— Натаніель… — я повільно протягнула його ім’я, пробуючи на смак. — Гарно, але надто довго. Буду звати тебе Нейтом.

— Будеш звати мене Натаніелем, — суворо промовив він. — Де Урсула?

От здалася йому моя бабуся? І звідки тільки знає її? Не всередині ж гарбуза вони познайомилися? А раптом… то вона його туди заточила? Та ну! Бабуся б не стала ув’язнювати людину в іншому вимірі. Вона була доброю.

Попри привабливість чоловіка Тріна геть не задоволена ритуалом, але... вона сама винна. Треба було читати дрібний шрифт.?

— Навіть не починай, — я сердито зиркнула на фамільяра. — Я не в настрої.

— Мене твій настрій не обходить, — буркнув Норт. — А от неправильний ритуал — так.

— Ритуал був правильний. Це чоловік мені якийсь неправильний дістався.

Я зробила ковток вина — може, хоча б воно розрадить мій смуток.

— Ні! — Норт несподівано дзьобнув мене в руку, привертаючи до себе увагу. — Перечитай його уважно. Можливо, ти припустилася якоїсь помилки. Все ж п’яна його проводила.

— Та протверезіла я на той момент! — я навіть думки не припускала, що могла помилитися. Я ніколи не помилялася з ритуалами — п’яна, сонна чи навіть зла, я завжди робила все правильно. — Відчепися, Норте! Не бачиш, я страждаю! Мене чоловік кинув на півшляху до ліжка!

Довелося побігати за Натаніелем по кладовищу. Дуже романтично!

— В тебе є ідеї, де може бути Натаніель? — спитала я у Норта, що сидів на моєму плечі.

— Ти дурепа? — Норт злетів з плеча й, махаючи крилами, завис перед моїм обличчям. — Він шукав Беатріс. Вона мертва. Він некромант. Сама як гадаєш, куди той нещасний міг піти?

Я важко видихнула. От невже не можна без єхидства? Я колись общипаю цьому нестерпному фамільяру хвоста — буде пір’ячко на амулети.

— Зрозуміла, — сердито буркнула, обходячи Норта. — Ідемо вночі на кладовище. Все життя мріяла бігати за чоловіками по кладовищу, ще й у Геловінську ніч. Романтика!

Ми швидко дісталися кладовища. Пройшовши крізь похмуру ковану арку, я звернула направо, а через кілька мертвів наліво. Я чудово знала, де лежить бабця Беатріс. Обминувши старий дуб, я вийшла на стежку, яка вела до її могили. І вже здалеку побачила знайомий силует і піднятий скелет навпроти.

Тріна нарешті вмовила Натаніеля повернути бабцю в могилу.? І піти до неї додому.

— Що?! — очі Беатріс сердито спалахнули зеленим. Вона повернулася до Натаніеля з явним бажанням вже не відправити його в інший вимір, а придушити. Але некромант контролював її волю. — Ти цілував мою онучку?!

— Я думав, що то ти, — Натаніель байдуже знизав плечима. — Ви дуже схожі. Але ти краще цілуєшся. Не навчила ти онучку цілуватися, люба Беатріс.

Тепер вже й мені хотілося придушити Натаніеля. От скільки можна теревенити з цією мертвою? Невже так важко залишити її в спокої?

— Я тобі не люба! — обурилася стара й показала Натаніелю середній палець. — Відправляй назад до могили. Ти мене втомив!

Двоє проти одного. І хай тільки спробує мучити стару до самого ранку. Він мене має «мучити».

— Швиденько! — я підморгнула Натаніелю. — Я тебе чекаю. Доганяй, красунчику.

Ось така смачненька вечеря вийшла у Тріни і Натаніеля. А що було після вечері... читайте, одним словом.❤️

Я повела Натаніеля на кухню. Він відразу влаштувався на стільці й окинув поглядом стіл на якому лежали залишки гарбуза, трави й недопитий келих зі сливовим вином. О, точно! А я ще думала, де він подівся.

— Це той гарбуз, з якого ти мене визвала?

— Так, — я закинула шматочок гарбуза в рот. — Смачний, до речі. Зовсім як ти, мій гарбузовий духу.

— Їсти давай, спокуснице, — розреготався Натаніель.

Я сердито підтиснула губи й відвернулася від нього. За десять хвилин я вже розігріла те, що в мене було в холодильнику і відкоркувала пляшку пряної вишневої наливки.

— Сама робила? — посмакувавши наливкою, Натаніель взявся за тушковане з гарбузом і травами м’ясо.

— Так.

— Смачна. Сподіваюсь, це не єдиний твій талант, — підморгнув він мені.

— О, ти здивуєшся, — я підморгнула у відповідь.

Історія Тріни завершилася, але проблем в неї тільки побільшало.? Ну а як інакше, якщо ти спокусила небезпечного некроманта?

Я відкинула мантію й опустила рукав на блузці. Плече було чистим. Та варто мені було торкнутися його пальцями, як під ними спалахнув магією невідомий зелений символ — переплетіння ліній всередині трохи нагадувало магічний трилисник, але у формі серця, а по боках красувалися півмісяці. Прокляття! Та щоб йому, цьому некромантові!

— Що це?! — я кинула в Натаніеля такий сердитий погляд, що він би мав спопелити його на місці, якби мав магічну силу.

— Магічна прив’язка, — криво всміхнувся мій некромант. — Зробив, поки ти солодко спала. Ми тепер зв’язані. Якщо ти мене проженеш в інший вимір, то відправишся слідом за мною.

— А якщо я тебе лопатою пристукну і закопаю в садочку?! — як тільки я припинила ритуал, запаморочення й слабкість швидко минули.

— Помреш разом зі мною, дорогенька, — розсміявся цей нахаба.

Читати: "Гарбузовий дух"

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨Фейсбук

✨ТікТок