Вітаю вас мої хороші. Сьогодні у мене знижка на книгу «Ті, що не прощають» — темна історія про владу, помсту, небезпечні почуття та секрети, які краще було б ніколи не відкривати.

Кассандра Віллс хотіла лише одного — дізнатися правду про зникнення брата.

Усі сліди привели її до Данте Морено. Чоловіка, чиє ім'я бояться вимовляти вголос. Людини, яка звикла контролювати все і всіх.

Вона наважилася кинути йому виклик. Він вирішив, що за це доведеться заплатити.

Тепер вона опинилася під одним дахом із власним викрадачем.

Він знає більше, ніж говорить. Вона не збирається здаватися. А між ними починається гра, у якій програти може кожен.

 «ТІ, ЩО НЕ ПРОЩАЮТЬ»  І зараз книгу можна придбати зі знижкою –22%!

Не пропустіть можливість познайомитися з цією історією.

УРИВОК З КНИГИ: 

 Я приклала картку до панелі — клац. Свобода.

Рвонула вперед — і врізалась.

У когось.

Сильне тіло. Парфуми. Холод.

— Обережніше, — голос, як постріл. І водночас — як дотик до внутрішньої стіни між мною і панікою.

Я підвела очі.

Данте.

Спокійний, небезпечний, як тиша перед вибухом. Поруч — Марко, мов тінь зі зброєю. Молодший. Стрункий, мовчазний. Він дивився на мене, як на задачу. Його палець ковзнув по кобурі.

Я відчувала своє тіло: халат сповз, оголюючи груди, дихання важке, волосся — розтріпане, вологе. Губи блищали. Я виглядала як жінка після сексу. Але це був бій. І я не виграла.

В руках — ключ. У серці — відчай. У погляді — ще тліє злість.

Позаду захрипів охоронець, тримаючись за закривавлену голову. На мить — тиша. 

— Я бачу, у нас ранкова гімнастика, — сказав Данте. Його погляд повільно ковзнув моїм тілом. І зупинився. — І доволі видовищна.

Я завмерла. Дихання рване, шкіра гаряча, пульс б’є по вухах. Халат ледве тримається — одне плече вже оголене, груди підіймаються з кожним подихом. 

Його очі — холодні. Глибокі, майже чорні. Як вода, в яку тебе кидають із каменем на шиї.

— Скажи мені, — Данте зробив крок ближче, — це було імпровізацією чи в тебе є сценарій?

Я стискаю ключ-картку в пальцях. Ще трохи — і він поріжеться об її краї. Хоч щось мусить бути під контролем. Хоч щось моє.

— Залежить, що ти хочеш — відповіла я. Голос хрипкий, але рівний. — Сценарій ти написав, але я вирішила переписати фінал.

Його посмішка повільна, небезпечна. Як усміх вовка, що все одно знає, де твоя шия.

Марко не відводить погляду. Його рука — вже на пістолеті. Але Данте робить жест — не треба. Йому подобається шоу.

— І як тобі твій фінал? — питає. Його погляд повзе вниз, по моїх грудях, по стегнах, по розтріпаному волоссю. — Вельми кінематографічно.

— Йди до біса.

—  Я вже там, кицю. І ти теж.

Він нахиляється ближче.

Дякую за постійну підтримку з любов'ю ваша авторка Світлана Романюк ❤️❤️❤️ 

Запрошую в мій телеграм канал (⁠☞ﾟ⁠∀ﾟ⁠)⁠☞ «Гарячі історії кохання Світлани Романюк ❤️»