Приношу вибачення за затримку з продовженням "Наречена має померти"! 

Історія в роботі, продовження буде опубліковане в неділю о 07:00 і маю надію, що повернусь в попередній графік публікацій. Я ще в пошуку свого темпу;)

В якості бонусу до вибачення, ділюсь початком дванадцятого розділу:

"На алею пам'яті минулих монархів, здається, ніхто йти не збирався. До опівночі залишалося все менше часу, а Альвія III, увічнена в мармурі, продовжувала лякати мене своїм поглядом.
Записку, передану незнайомцем, хотілося зім'яти, але натомість я вирішила ще раз її перечитати:
«Я знаю ваш секрет, леді Вейр. Врятуйте цей світ. Чекатиму біля Королеви за пів години до опівночі. Друг».
Невже ми помилилися?
Спина нещадно боліла. Щоб фігурою бути більше схожою на леді Вейр, довелося так сильно стягнути груди, що тепер кожен вдих нагадував про цю геніальну ідею. Добре хоч не на підборах увесь вечір…
Упевнена, нервувала не я одна. Лорд Рейвен теж не знаходив собі місця. Його не було видно, але вітер дедалі частіше різко змушував шуміти крону дерев.
Я нервово повернулася в бік палацу, щоб оцінити, скільки часу залишилося до опівночі, й побачила шокуючу картину.
Якась дівчина вистрибнула з балкона.
Навколо неї здійнявся вихор.
Так знайомо…
Лорелай!
Я стрімко побігла в напрямку до неї, намагаючись наздогнати лорда Рейвена, який дорогою скинув маску, об яку я ледь не спіткнулась.
Лорелай шалено бігла нам назустріч. Мій погляд зачепився за рух двох чоловічих тіней на балконі. Один із них простягнув руку, наче намагався зупинити біглянку.
У мить, коли вона спробувала щось нам прокричати — раптом різко зупинилася.
Ноги підкосилися, і Лорелай впала, наче лялька, яку покинув лялькар.
Над її тілом спалахнув круглий магічний візерунок і за мить розсипався на безліч дрібних світлячків.
Серце стиснулося від жаху.
Лорд Рейвен взяв Лорелай на руки, намагаючись зрозуміти, що сталося. Він застосував універсальне діагностичне заклинання-імпульс, але воно не виявило жодних ушкоджень. Повторив знову й знову. Результат той самий.
Тільки от серце не билося.
Я опустилася поруч і спробувала самостійно оцінити її стан.
Вона без свідомості вже хвилини дві. Три — максимум.
Жодних ушкоджень, але серце не б'ється, кров не циркулює.
Я інстинктивно поклала руки їй на груди, біля серця, і зосередилася на своїй магії.
Знайди й поглинь те, що не належить цьому тілу.
Шукай.
Моя магія поглинання голодним спрутом огорнула тіло Лорелай і досить швидко знайшла невідповідність.
Хтось зупинив її серце й підтримував цей стан на відстані.
Хоча чому «хтось»?
Маг Крові.
Не вагаючись, я поглинула чужу магію. Маг проти мага. На щастя, зруйнувати магічний вплив легше, ніж встановити. Особливо мені.
І майже відразу відчула наслідки. Від шлунка й до горла скручувала нудота. Довелося відбігти вбік, де мене й вирвало.
Коли я трохи оговталася, побачила, що до нас підбіг батько Лорелай. Від одного погляду на його обличчя ставало моторошно. Стільки гніву й болю водночас я ще не бачила. Хотілося кудись утекти, але сил вистачило лише на те, щоб опуститися на землю.
На межі свідомості почула хрипле:
— Пульс відновився. Серце забилось…
Лорд Вейр мовчки забрав доньку з рук Рейвена й наостанок заявив:
— Договір більше не дійсний. 
Як ми до цього дійшли?
За два тижні до цього…"