— Як добре, що ти вже вдома... — промовила вона, дивлячись на Діму.

   Він лагідно обійняв її за талію, притискаючи до себе і сяючи від гордості за мене:

— Маринко, ще б пак! Адже нам є що святкувати — Влад тільки-но повернувся з надскладного відрядження і закрив той самий контракт століття!

   Я підняв очі й на мить зустрівся з її поглядом — швидким, повним німого благання та холодної тривоги. Мені довелося першим порушити цю крихку тишу, змусивши голос звучати рівно:

— Принцесо... Радий тебе бачити. Чудово виглядаєш.