Нарешті в історії з’явився дядько Микола!

Той самий, про якого ми вже чули, а тепер маємо нагоду познайомитися з ним ближче.)

— Особисті плани почекають, — відмахнувся дядько Микола. 

— О шостій будь на місці, а до десятої вже звільнишся. І взагалі, ти мені ще подякувати маєш! За це гроші заплатять. Не безплатно ж сидітимеш.

Звісно, гроші мені були потрібні, і навіть дуже. Але увесь мій досвід догляду за дітьми обмежувався кількома вечорами, коли мене попросили посидіти з малою донькою наших сусідів. Яка постійно вимагала то мультики, то цукерки, то пограти в перукаря при цьому вона вимагала, що хоче підстригти мене… Після того я вирішила, що робота нянькою — це не зовсім моє.

— Дядьку Миколо, ну ви ж розумієте, що насправді я особливо не маю досвіду…

— Та який там досвід потрібен?! — Перебив він мене, роздратовано махнувши рукою. 

— Посидиш кілька годин, і все.

Я відкрила рота, збираючись навести черговий аргумент, але дядько випередив мене.

— І взагалі, Валеріє, ти хоч розумієш, яка це для мене можливість? Такі люди не щодня до нас приїжджають. І коли випадає нагода показати себе з хорошого боку, треба нею користуватися!

А-а-а, ну тепер все стало на свої місця. Дядько Микола вирішив вислужитися перед начальством, і для цього йому знадобилася я.

— Словом, — дядько дістав із кишені сорочки невелику картку й простягнув мені, — ось адреса. І не запізнюйся.

Я машинально взяла картку й опустила на неї погляд.

— І, Валеріє, я вже дав слово. Ти ж не хочеш, аби я перед людьми осоромився? 

— Та ні, я просто…

— От і добре. І не забувай, що ти живеш у моєму домі, — додав він уже суворіше.

Остання фраза неприємно зачепила. Взагалі-то я платила за те, що тут живу.

Я опустила очі на картку, міцніше стиснувши її. А я вже було подумала, що дядько Микола раптом вирішив заступитися за мене з почуття справедливості.

— Добре, — нарешті видихнула я. — Буду о шостій.

— От і домовилися, — задоволено кивнув дядько, важко підводячись із крісла.

Він поправив сорочку на своєму солідному животі й попрямував до дверей.

А як ви ставитеся до родичів, які ухвалюють рішення за вас, навіть не запитавши?

Оновлення історії вже опубліковано!