Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні знову нагадую про цю романтичну комедію)))

Барбара нарешті наважується на два тижні відпочинку в затишному котеджному селищі. Вона мріє лише про тишу, каву й життя без телефонних дзвінків з клініки та нахабних коханок колишнього чоловіка.
Та вже першої ночі замість склянки води вона отримує палкий поцілунок від незнайомця, який прийняв її за іншу жінку, і який одразу ж зізнався, що живе по сусідству.
Тепер Барбарі доведеться з'ясувати, ким насправді є її привабливий сусід, і чому вона ніяк не може забути той випадковий нічний поцілунок.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ПОЦІЛУНКУ

ФРАГМЕНТ

Прокинулася Барбара від того, що страшенно захотіла пити. Вона ще декілька секунд лежала з заплющеними очима, намагаючись згадати, де знаходиться, бо її мозок, який зазвичай прокидався швидше за будильник, сьогодні ліниво перегортав спогади — дім, автобус, сосни... Котедж!

Вона сонно потерла очі й тихенько засміялася.

— Вітаю, Барбаро! Ти — у відпустці!

За вікном панувала густа темрява. Годинник на телефоні показував першу двадцять сім. Саме той час, коли будь-яка розумна людина, особливо на відпочинку, спить. Але зараз організм Барбари вирішив, що без склянки води життя остаточно втратило сенс.

Вона навпомацки знайшла телефон, увімкнула екран і, не бажаючи остаточно прокидатися від яскравого світла, коротенько підсвітила собі дорогу. Попереду виднівся коридор.

— Десь тут має бути кухня, — вперто прошепотіла Барбара.

Не могла ж вона винайняти котедж без кухні. Хоча після автобуса й пошуків котеджу вже була морально готова майже до всього.

Будинок мирно поскрипував деревиною, ніби теж спав і щойно прокинувся.

— Як же тут тихо! Аж занадто.

Барбара обережно ступала босими ногами по прохолодній підлозі, раз у раз простягаючи руку вперед, щоб не врізатися в меблі.

На щастя, за декілька хвилин вона таки знайшла кухню. Принаймні так їй здалося. У темряві вимальовувалися контури високих шафок, великого холодильника та духовки.

— Є! — ледь чутно зраділа вона. — Залишилося знайти вимикач. Нічого складного. Барбаро, люди роблять це щодня. — Вона обережно провела долонею по стіні. Нічого. Ще трохи. Але під пальцями була лише шершава стіна. — Цікаво... дизайнер принципово проти вимикачів чи просто вирішив розвивати в гостей просторове мислення?

Барбара зробила ще один маленький крок убік і саме в ту мить, коли пальці майже торкнулися пластикової рамки, хтось міцно обійняв її за талію.

Барбара навіть не встигла злякатися. Її просто блискавично розвернули до себе. Теплі сильні руки так упевнено притиснули Барбару до чоловічих грудей, ніби чекали саме на неї.

— Нарешті... — тихо, майже з полегшенням прошепотів низький незнайомий чоловічий голос.

А наступної миті його губи накрили її вуста.

Бережіть себе!

Софія