Куртка Коула була мені завелика в плечах, і доводилося раз у раз поправляти каптур, щоб він не сповзав на самі очі, затуляючи огляд. Мені хотілося бачити незнайоме місце. До того ж, я вперше опинилася на станції в космосі, і мене водночас охоплювали і страх, і цікавість. Утім, розмір одягу був навіть на руку: глухий каптур приховував обличчя й волосся, а довгі рукави повністю ховали тонкі зап’ястки.

Коли шлюз «Колібрі» із шипінням випустив нас на ярус станції, у мене на секунду перехопило подих.

«ОСА-3» не мала нічого спільного зі спорудами «Форту» на планетах, які збирали з блоків кораблів-колонізаторів. І я підсвідомо очікувала побачити їхні частини й тут. Але ні. Станція більше нагадувала старий, гудливий, прокурений і промаслений металевий вулик, що ховався за латками, решітками, незрозумілими пластиковими постерами й сором’язливо прикривався неоновими написами.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло