Вона бреше. Не може цього бути. Як тато казав — ніколи не довіряй жінкам, вони всі хитрі і корисливі. І я завжди дотримувався цього принципу і ніколи не мав проблем. 

І навіщо я зв'язався з цією Соломією? Але того вечора ми святкували перший вдалий місяць після відкриття і вона здалась мені такою чарівною. Спочатку просто танцювали, потім захотілось більшого. Тоді я не сподівався, що вона погодиться піднятись у номер, але вона погодилась. Ми провели приємну ніч. Досі пам'ятаю, як дівчина танула в моїх обіймах. Але вже тоді я знав, що продовження не буде. Бо я не розпочинаю відносин з тими, хто зачіпає мене більшим, ніж просто красою. А Соломію я запримітив ще з перших днів.

Ранком прокинувся і відчув незвичне тепло в душі. І спокій. Зрозумів, що якщо продовжу з нею спілкування, мене може затягнути, а потім почнуться проблеми і розчарування. Мені цього не треба було, тому зібрався і пішов. А дівчина дуже сильно образилась і почала ігнорувати. І це мені було на руку.

Але як тепер вчинити у цій ситуації? Вагітна від мене. Не вкладається в голові. Проігнорувати? Не звертати уваги? Може нехай сама з цим розбирається? Хто її змушує залишати ту дитину?

Підскакую з місця і починаю міряти кімнату. В голові проноситься тисячі думок. Від несприйняття до усвідомлення, що я, здається, конкретно влип. Чи зможу я залишатись осторонь, знаючи, що жінка носить мою дитину? 

Не знаю. 

Раптом сильно захотілось запалити. Ніколи не поважав цієї звички, брата завжди сварив за це. Але зараз самому захотілось.

Виходжу з номера і спускаюсь у фойє. Кидаю погляд на Соломію, котра стоїть за стійкою рецепції і мило спілкується з молодою парою. По ній і не скажеш, що вона тільки що плакала. Ця дівчина вміє взяти себе в руки. 

Повертаю в іншу сторону і виходжу на задній двір чорним ходом. І натрапляю на Романа. Він стоїть до мене спиною, спертий до стіни будівлі і курить.

Підходжу до нього.

- Можна сигарету?

- Ти ж не палиш, - дивується і повертається до мене.

- Та щось різко захотілось, - сумно посміхаюсь.  

Він із розумінням киває і дістає мені одну. Беру в рота, відразу відчуваю неприємний присмак тютюну. Роман мені підкурює і я невміло втягую дим в легені. Закашлююсь. Почуваюсь зараз малолітнім підлітком, котрий вперше пробує затягнутись.

Якийсь час ми стоїмо мовчки. Роман спалює одну сигарету, бере іншу. Бачу, що він сильно нервує і розумію чому. Його дівчина вагітна від мене. Принаймні вона так каже. З-під лоба спостерігаю за ним. До мене зараз він ставиться спокійно, не злиться і це дивно.

- Я добре розумію, чому ти накинувся на Соломію, - починаю розмову. - Від такої новини будь-кому дах знесе.

- Вона тобі все розповіла? - пропалює мене пронизливим поглядом. 

- Так. Якщо чесно, я шокований, - знизую плечима і переминаю в пальцях напівзотлілу сигарету.

- Негідниця, - цідить крізь зуби. - І головне не каже від кого вагітна.

- Не каже? - округлюю очі. Я думав, вона йому розповіла хто батько. Тепер зрозуміло, чому Роман так спокійно стоїть зі мною. - І нащо приховує? 

- Напевно боїться, щоб я йому шию не скрутив, - ричить і жбурляє недопалок на асфальт. Дістає з пачки третю сигарету. - Я підозрюю, що це той ваш постійний клієнт, котрий завжди приносить їй квіти. Але вона заперечує. Захищає.

Рома іронічно сміється, хоч йому зараз зовсім не весело. 

Стою поруч з ним напружений, мов струна. Цікаво, що б він зараз робив, дізнавшись, що то я батько дитини? Він досить здоровий, м'язистіший за мене, тому перевіряти не хочеться. Навряд чи у такому стані його зупинить те, що я його бос. 

А Соломія не дурна, знає, що не варто говорити про справжнього батька. Від цієї думки посміхаюсь сам собі. Рома помічає це і хмуриться.

- Що? Думаєш це не той старий?

О, я це знаю точно.

- Навряд чи, - кривлюсь. - Чорній ще той бабій і Соломія це знає. Навряд чи вона з ним би зв'язувалась. Ще й одружений. Нащо це їй знадобилось?

- Тоді хто? Я хочу знати, - агресивно промовляє, стискає руки в кулаки. - На корпоративі мене не було, тому я навіть не знаю, з ким вона проводила час, - замовкає, задумується. - Хіба що розпитати у наших. Хтось мусив щось бачити.

Дивно, що Роман не чув пліток. Я декілька днів ловив на собі погляди покоївок, вони шепотілись між собою і посміхались. Я не звертав на це уваги, а Соломіє вже за тиждень почала зустрічатись з Романом. Напевно, та ніч для неї нічого не значила і вона швидко про це забула. 

- Нащо тобі копирсатись в минулому? - хочу його відмовити від дурного задуму. - Яка тепер вже різниця? Соломія зараз з тобою і це головне.

- Я дуже її кохаю, - говорить болісно. – Але не можу прийняти той факт, що вона вагітна незрозуміло від кого. Як з цим жити? 

- Якщо кохаєш, приймеш її з дитиною.

https://booknet.ua/reader/dv-smuzhki-pomilkova-nch-z-bosom-b417813?c=4505269&p=1