Шановне творче товариство! Вітаю!

Запрошую до читання нових розділів  книги

Гітара й Контрабас у супроводі кабалістики

У чотири частини не вклалася – буде ще п’ята – остання.

У центрі оповідання – жінка, яка сприймає інтимні стосунки як розмову музичних інструментів. Більше того, вона покращує їхнє звучання. Але ніколи не залишає у своїй майстерні. Налагодивши інструмент, вона відпускає його для сольних концертів в інших оркестрах. Як станеться цього розу? Можливо, щось зміниться?

Уривок з розділу        Абсолоютний консонанс

Це був справжній концерт, який вона, Оксана, створила цієї гіпотетично смертельної ночі. Вона – авторка. Концерт для Контрабаса (так вона визначила Віктора) й Гітари в супроводі кабалістики. І ніхто не гепав у стіну. І ніхто не чув, як плакав у коридорі Ігор. Бо війна насунулась так близько, що не чути було ні людей, ні стихій. І люди не чули одне одного на відстані подиху... 

І раптом запала тиша. Заснули Гітара й Контрабас. Задрімав ухилянт на табуреті в коридорі. Захропли артилеристи й ракетники з того боку поребрика,  які добросовісно відстріляли укладені  на ніч боєкомплекти. Змінилися й забулися неглибоким сном оператори РЛС і зенітники ППО прифронтового міста...

І тільки  Осінь, прямо зараз, тихо лине своєю віковічною ходою. Четверта божественна осінь, що знову ховає страшні вирви жовто-багряним килимом, знову кружляє барвисті  хороводи навколо обгорілої техніки і знову  накладає на прозорі очі загиблих печатки кленових листочків. Це все, що вона може зробити для збожеволілого людства. І лише благає у сонця ще більше тепла для тих, хто попри все живе, попри все сподівається й вірить.