— Ти маєш на увазі, що це тепер наші покої і спатимемо ми разом у спільній спальні вже з сьогоднішнього дня? — тупо перепитала Ліля, не до кінця розуміючи, до чого хилить чоловік і чого ж вона хоче більше.

Адже не маленька — чудово розуміла, на що йшла, коли погоджувалась на шлюб. Та і Ксаріон їй зовсім не осоружний… якраз навпаки. І від самої думки про спільну ніч по тілу пробігали мурашки, а всередині розливався дивний, хвилюючий жар. Але якось не очікувала вона, що серйозний і спокійний, наче льодяна брила, її власний чоловік, потягне її в ліжко в перший же день знайомства.

— А ти щось маєш проти? — спитав Ксаріон, відриваючись від стіни і скорочуючи між ними відстань.

— Та не те щоб, — промовила Ліля, зробивши невпевнений крок назад. — Просто не очікувала, що все буде так одразу.

— Але ж ти сама погодилась вийти за мене, — все так само спокійно продовжив Ксаріон, наступаючи на дівчину, що маленькими кроками дріботіла від нього.

— Погодилась. І не заперечую цього. Але думала, у нас буде трохи часу звикнути один до одного.

— Проте ти вже моя дружина, — сказав Ксаріон, загнавши Лілю в пастку, з якої був лише один вихід.

Той самий, яким вона, звісно, могла б скористатись… якби володіла неабиякою фізичною силою.

Притиснута до стіни, оточена його руками, що вперлись об поверхню стіни по обидва боки від неї. Ксаріон нависав над нею, буквально придавлюючи — і тілом, і своєю присутністю. Не залишаючи шляхів відступу. Не залишаючи навіть можливості нормально вдихнути. Вона абсолютно точно нічого зробити зараз не могла. Ні втекти, ні заперечити, навіть його вдарити не змогла б.

Читати: "Драконячий шлюбний контракт"