Наташа знала Діму всього кілька днів. Я розумію, чому комусь цього здасться замало для такого відчаю. Але спробуйте уявити, скільки для неї важило звичайне «залишайся», коли йти було нікуди, а вдома погрожували переламати ноги.

Думаю, вона тоді й сама не змогла б пояснити, ким він устиг їй стати. Їй просто дуже хотілося, щоб у них був іще один вечір. І я думаю, десь серед цього жаху обов’язково мало промайнути зовсім безпорадне: «Та скільки ж можна?..»

Читати нові розділи тут