— Ти ж завжди все контролюєш. Чому блідіший за стіну?

— Бо справи — це просто справи. З ними все зрозуміло. А там зараз уперше з’явиться хтось, чиє серце б’ється через нас. І я не знаю, що з цим робити. Здається, я забув, як дихати.

У грудях стиснуло. Уся його звичайна жорсткість кудись поділася. Залишився просто чоловік, який уперше стоїть перед чимось, що не можна купити, продати чи прорахувати.

— Ти впораєшся. – Я провела рукою по його щоці. Він одразу потягнувся до мого дотику, як кіт.

— Наш малюк навіть не здогадується, який у нього божевільний тато.

— Я не божевільний. Я панікую. Якщо я почну розмазувати сльози або звалюся — обіцяй, що не знімеш. Це вб’є мій авторитет.

— Домовилися. Ніхто не побачить.