Вітаю, шлюбі!

Роман "В обійми ворога" — оновлено! 

✨✨✨

Несміло заходжу до кімнати, вмикаю світло та зупиняюся біля дверей.

Це простора спальня, з великим ліжком, широкими низькими вікнами та темними шторами. На стіні кілька картин, біля вікна крісло, а навпроти ліжка — комод. Усе виглядає охайно й дорого. Та мені байдуже. Я не збираюся розглядати чужі меблі чи захоплюватися інтер’єром.

Мені потрібно лише трохи спокою. Провертаю ключ у замку, а тоді ще раз смикаю ручку, перевіряючи, чи справді двері замкнені. І лише тепер дозволяю собі видихнути. Повільно притуляюся спиною до дверей і заплющую очі.

Усе. Я більше не можу.

Весь цей час я тримаюся на злості. Вона допомагає не розклеїтися, не показати Арсену, наскільки мені страшно. Я огризаюся, сперечаюся, погрожую батьком, вимагаю бургер і картоплю фрі, наче це найважливіша проблема у світі. Насправді це просто істерик, бо мені так хочеться додому. Але здається від сьогодні дому у мене немає.

І ні, я хочу не до батька. Не в той будинок, де кожен мій крок контролюють, де за мене вирішують, з ким я маю одружитися і як повинна жити. Я хочу туди, де можна не боятися відчинити двері й побачити за ними чергового охоронця. Це не життя. Я хочу туди, де ніхто не погрожуватиме мені майбутнім, якого я не обирала.

Продовження тут...

❤️❤️❤️