Я заплющила очі, і дозволила артефакту забрати мене глибше. Спершу зник звук, потім запах, потім відчуття власного тіла. Я ніби провалилася в порожнечу, довкола була тільки темрява, і срібляста нитка, що тяглася кудись уперед. Я пішла за нею. Кожен крок віддавався у голові болем, але я продовжувала. Нитка привела мене до дверей. Тих самих. Тепер я бачила їх виразніше. Старі дерев'яні двері, невеликі тріщини в нижній частині, металеві ручки. Я простягла руку і почула голос.