Туман піднявся Ярині до пояса. Із-під дверей, за якими сидів Він, зникла золота смужка світла. Там стало темно, як у воді. Вона могла піти. Вона сіла.

— Тобі темно? — спитала я.

Тиша. Потім:

— Мені завжди темно, Ярино. Просто зараз ти чуєш це.

Я підняла ліву руку. Піднесла до гніту.

— Дай, — шепнула я.

Долоня зігрілась, слабко, золотаво. Гніт торкнувся шкіри й спалахнув. Я поставила свічку на підлогу, біля щілини між дверима й дошкою.

— Тоді постав свою, — сказала я. — Нехай горять разом.

Довга пауза. Потім із темряви за дверима випливла друга смужка світла. Тонка, золота, дрижача. Вона наповзла на мою, стала поруч, і разом вони зробились однією.

— Наша свічка, — прошепотів він. — Тепер ми в одному світлі.

Далі він читав їй казку, де в кінці ніхто не вмирає.

Розділ 11 зовсім скоро :)