Бар «Нижній причал» зустрічав звичним для такого місця гулом: густим запахом синтетичних хмільних напоїв, горілого мастила й насиченими ароматами вдихуваних димів, а також нерівним світлом ламп, завданням яких було не освітлювати, а навпаки ховати й змінювати обличчя відвідувачів у своєму міготтінні. За столами сиділи місцеві мешканці, човники, дрібні рейнджери та списані технічні спеціалісти.

Я взяв келих смердючого синто-ягодами паршивого «Напою дня» винятково для вигляду й усівся за крайній столик неподалік від стійки, уважно прислухаючись до уривків розмов навколо. Мені не довелося довго чекати. У кутку четверо — чи то рейнджерів, чи то найманців — і один механік обговорювали недавній крах чергової незалежної розвідувальної групи на відшибі сектору.

— Та кажу тобі, у них серверна накрилася разом з адміністратором! — доводив механік, стукаючи кухлем по пластику. — Відвалився доступ до єдиного реєстру. У них там діти підростають, та й колоністи, які вижили, без підтвердженого ID тепер просто нелегали з точки зору корпів. У жоден нормальний порт не зайдеш, ні страховку не оформиш.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло