Добрий казковий вечір! 
З вами рубрика каналу Чарівне фентезі Букнет
"Міфологія та література"



Крім того, я завершила свою збірку чарівних казок "Потойбічний ліс"


А тепер поговоримо про цей таємничий та казковий день!

Настав переломний час, час зими... З настанням темряви почався час Самайна (або Геловіна - якщо по-сучасному), сім святкових днів - ніч і день Самайна, і по три дні з кожного «боку», і закінчиться цей час тільки 4 листопада на заході сонця.
Це час, коли треба триматися разом, згадувати своїх померлих, які можуть захистити від темряви Самайна, час влаштовувати бенкети за тих, хто живий, і за тих, хто за межею, час приносити жертви і слухати старі казки. Це час вогнів - палаючих в будинках, в серцях, що освітлюють шлях тим, хто може заблукати в дорозі в цей темний час.

Самайн, Самхейн — кельтське свято закінчення збору врожаю. Ознаменувало собою закінчення одного сільськогосподарського року і початок наступного. Згодом збіглося за датою з напередодні Дня всіх святих, вплинувши на традиції народно-католицького свята Хеллоуїн.
А що було у нас, українців? Звичайно, більше схожа на Геловін (костюми, віра в потойбіччя, шанування предків) наша Маланка зимова. Але на частині України лишилися згадки про Осінні діди.

Осінні Діди (або Дідова субота, Дзяди) — це давня поминальна традиція вшанування пам'яті померлих предків, яка припадає на кінець жовтня або початок листопада.

Діди́, дзя́ди, дяди́, дєди́  — давній народний поминальний обряд, ритуальна вечеря в пам'ять про померлих предків. Дідами/дзядами називали як день, коли відбувався обряд, так і душі небіжчиків, яких ушановували. У найархаїчнішій формі обряд зберігся у литовській, білоруській та українській культурах.
Основні ритуали та звичаї, які вважжаються були чатсиною цих днів
- Тиха родинна вечеря: Сім'я збиралася вдома за поминальним столом, згадуючи померлих родичів добрим словом.
- Частування для предків: На столі залишали додаткові тарілки та ложки для душ покійних, а також ставили традиційні страви (коливо, млинці, свіжу випічку).
- Світло і тепло: У будинках запалювали свічки, щоб душі предків змогли знайти дорогу до рідного дому.
- Повага замість страху: наша традиція не мала на меті лякати чи відганяти духів — навпаки, рідних кликали додому з повагою та вдячністю за підтримку роду.
Діди — це духи померлих предків, які забезпечують хороший врожай, якщо вшанувати їх жертвою.

Обрядовість
Центральне місце в звичаях посідає приготування частування для предків. Напередодні свята готувались пироги, хліб, печиво, зерно або каша - все це приносилось як символічна треба — підношення на честь роду.
В українців свято Дідів справлялося тричі. Виділяються осінні Діди (також Дмитрівські, наприкінці жовтня), весняні (Радуницькі, Великодні) і зимові (перед Різдвом). Уявлення про дідів на території України найвиразніше збереглися в різдвяній обрядовості Свят-вечора, де в дідів переодягаються. На південному заході України дідів переважно зображають, вимазуючи обличчя сажею. На північному заході їхнім атрибутом навпаки є білий колір і колядники відповідно вимазують обличчя борошном або одягають маску з білої шкіри чи паперу.
Дідами також називалися жебраки, що сприймалися як постаті-посередники між світом живих і мертвих. Тому їх просили помолитися за душі померлих предків, натомість даючи жебракам їжу (іноді спеціальний обрядовий хліб) або гроші. Роздавання їжі жебракам, що практикується в рамках поминального обряду, іноді трактується як форма годування душ предків. Це підтверджується тим, що в деяких регіонах їм дарували улюблені страви покійного.
Культ шанування предків — один з найсильніших в нашій країні.

І до речі, Велесова ніч — це неоязичництво, кабінетна міфологія, ніяких підтверджень цьому "святу" немає.