Всім привіт, дорогі друзі. Давно з вами не бачилися. Після невеликої перерви, пов’язаної з певними труднощами, я повертаюся до блогів. Час я не марнував і весь цей час писав 4-ту книгу циклу «Молот Чудовиськ» (попередні 3 книги ви можете знайти, перейшовши на мою сторінку, а також інші цикли) Як завжди, не буду довго розпинатися і розповім вам про дуже чарівного, харизматичного та цікавого персонажа, що, втім, як людину його, звісно, не виправдовує, бо творив він воістину жахливі речі. Знайомтеся, Дейлліс Напівграф.

Дейлліс Напівграф — Скорий Чорт

Дейлліс — розбійник, отаман і колишній граф, якого в околицях Вілліан-Каста знають не з чуток. Йому близько тридцяти п’яти років. Аристократичні вуса, коротка стрижка з виголеними скронями, дорогий зелений каптан із золотистими нашивками та золота шабля майстерної роботи — він любить справляти враження і вміє це робити.

Прізвисько «Скорий Чорт» Дейлліс отримав за неймовірну швидкість у фехтуванні: його рухи настільки стрімкі, що противники часом не встигають стежити за клинком. А ось «Напівграфом» його прозвали після вельми примітної історії. Здобувши прихильність короля Мілтасса, Дейлліс отримав графський титул, але вже першого дня, напившись, вирушив зі своєю ватагою грабувати королівську скарбницю. Скарбницю повернули, титулу він позбувся, а за його голову призначили винагороду в п’ять тисяч золотих. При цьому за правом народження Дейлліс і досі залишається бароном.

Його родина колись збідніла після загибелі батька — дрібного барона, якого на полюванні вбило чудовисько. Мисливці, отримавши гроші за знищення чудовиська, покинули справу й дезертирували. Дейлліс звинувачує в тому, що сталося, саме їх. Ця історія залишила в ньому глибоку образу, хоча сам він давно обрав власний шлях.

Дейлліс — чарівний, самовпевнений і безрозсудний чоловік, який любить красиве життя, вино, веселощі та авантюри. Він добре розбирається в людях і знає, як прихилити до себе власних розбійників: забезпеч їх вдалими справами, золотом і можливістю гуляти — і вони обожнюватимуть свого отамана. Після чергового успішного набігу його ватага підіймає келихи:

«Віват-віват отаманові! Слався, Скорий Чорте!»

У народі ж про нього склали власну приказку:

«Не броди ти край дороги,
Будуть цілі руки й ноги,
Якщо ж слухать не бажаєш —
Дейлліс швидко від турбот мирських позбавить»

Попередження: Далі йдуть невеликі спойлери

Втім, зустріч із мисливцем Бетфордом змушує Дейлліса частково переглянути своє ставлення до мисливського ордену. Він розуміє, що колись йому трапилися просто моральні покидьки, а всі люди різні. Але навіть симпатія до Бетфорда не заважає йому залишатися собою: він пропонує тому ризиковану авантюру — вирішити долю викраденої Евеліни чесною дуеллю.

Дейлліс живе вільно, гучно й ризиковано. Сьогодні він може святкувати вдалу здобич в оточенні своєї ватаги, а завтра — опинитися на пласі. Але, схоже, перспектива спокійного й безпечного життя приваблює його значно менше, ніж можливість прожити сьогоднішній день за власними правилами.

Дякую за те що прочитали. До зустрічі у наступних блогах. Посилання тут