Хелоу ? Давайте трохи поговоримо про авторське життя і його, скажімо, «інші сторони». Кому цікаво?:)

1. Ми не завжди хочемо писати. Так, це приносить радість, так, це хобі/робота, але іноді буває тупо лінь це робити. Часто ми називаємо це «творча криза», для драматизму ;)
2. Думки, що ти пишеш абсолютну дурість, не покидають тебе навіть якщо в тебе вже тисячі фанів. Нерідко в моменти редагування тобі хочеться все видалити, щоб цього більше ніхто не побачив. Таке було хоч раз у всіх, я впевнена. Навіть у Джоан Роулінг, як гадаєте?
3. В голові сюжет розписаний задовго до того, як ти сядеш і відкриєш Ворд. Але коли сідаєш і перед тобою чистий аркуш, ось тоді всі думки наче розбігаються. На початку краще записувати якісь моменти у чорновик, а потім переносити у чистовик. Так і легше, і правильніше.
4. Я можу створити персонажа, можу розписати повний його лор і він буде ну буквально ідеальний, але я буду ненавидіти його всім серцем. Навіть якщо він у книзі абсолютно нормальний та адекватний. Не маніяк і не «сіромораліст». Але просто він мені буде настільки не імпонувати, настільки робити дивні та тупі речі, що це викликатиме роздратування. Але по сюжету книги - все ок. В мене є такий і у багатьох знайомих також. І це може бути головний персонаж, може бути другорядний, але як читач ви його ніколи не помітите ? Ну хіба що він трагічно загине в кінці ?
5. Автори не зобов’язані знати увесь сюжет напам’ять. Коли в мене була «творча криза» (ну ви розумієте), мені довелося перечитувати все, що я писала до цього. І в цьому немає нічого поганого. Це не вірш, який можна завчити, це книга, в якій важливо не загубити настрій, емоції та той самий ритм, у якому ти її пишеш.
6. Іноді, здавалося б, вигадані історії в книзі можуть бути реальними історіями авторів, про які ніхто не знає. Тому що простіше написати це про якусь там Ангеліну, ніж про саму себе. Ніяких питань від знайомих, ніяких пояснювань, але на душі трохи легше. Ну або історія настільки цікава, що хочеться, щоб більше людей про неї дізнались. Отак от.
7. Можна не знати кінцівку власної книги навіть на останньому розділі перед епілогом. Коли я сідаю писати, то іноді втрачаю навіть відлік часу і просто пишу те, що йде з голови, з серця. Те, що хочу і відчуваю саме в цей момент. Знати наперед, що вчинить мій персонаж, я також не завжди можу. Тому іноді й з’являються ті самі «ненависні персонажі», бо вони живуть своїм життям десь там, а я просто допомагаю їм розповісти їхню історію. Думаю, мене зараз зрозуміла більшість письменників та письменниць ?