На виїзді Влад різко крутнув кермо, і мене кинуло вбік — мене притиснуло до нього всім тілом. Коньячний погляд миттєво зловив мій, і нахабна усмішка вигнула красиві губи. Він дивився на мене як хижак на здобич. Якби я не знала, що спиртного Вишневецький навіть не нюхає, то подумала б, що він п'яний до пари своєму другові.

Я сподівалася, що всю дорогу Влад мовчатиме, але він швидко розвіяв мої надії.

— Ти такий одяг навмисне вибираєш? Чи в тебе весь гардероб такий?

— Який такий?

— Ця сукня... виріз… У мене від нього... — він подивився на мої груди, потім униз на ноги.

— Нормальна сукня, — я інстинктивно смикнула її край, прикриваючи коліна.

Його руки впилися в обплетення керма так, що побіліли пальці. Від його погляду то в жар кидає, то в холод. І мені до біса подобається цей погляд. А може, шампанському в моїх венах подобається. Шампанське... Підступні бульбашки! На вечірці я танцювала як заведена, крутила стегнами... Не хочу думати, на кого я була схожа. І начхати, що всьому виною алкоголь. Нервово зковтнула і відвернулася. Дивлюся у вікно, а в душі якесь пекельне місиво. Потрібно просто ні про що не думати. Він відвезе мене, і на цьому край. Але я точно знала, що Влад продовжує розглядати мене відкрито, не соромлячись. Я відчувала цей погляд кожною клітинкою і знала, де саме зупинилися його нахабні очі. Мимоволі поправила пальто на грудях.

— Тобі казали, що ти гарна, Лізо?

Не дивитися на нього. Тільки вперед, у вікно. І попустить.

— Ні... Так... Казали.

Захотілося глянути в дзеркало. Зі мною щось коїлося. Усередині все переверталося, у крові бігла гаряча ріка, і її хвилі били по нервових закінченнях. Третій келих був зайвим — мої гальма починали здавати. Я міцно стиснула ручки сумочки, не знаючи, куди подіти себе від його очей.

— Чому ти нервуєш? — він раптом перехопив моє зап'ястя. Від його дотику подих збився.

Нічого, я протримаюся. Швидше б приїхати додому й не бути з ним наодинці.

— Я нервую? Чого б це? — знизала плечами, удаючи байдужість.

— Ти мені скажи.

— Не вигадуй, — пирхнула я.

— Через свого байкера? — і стільки насмішки в голосі та... ревнощів?

— До чого тут Макс? — я різко повернулася до нього.

— Ти ж поїхала без нього. Подзвони йому.

— Не буду я нікому дзвонити! Макс зайнятий, ще не вистачало смикати його через усякі дрібниці.

— Ну й правильно. Немає чого двоколісному знати, що тебе забрав я. І ти погодилася.

— Я не погоджувалася!

— Погодилася. Я тебе не прив'язував, ти могла піти.

— Правда? — ух, як же кипіла моя кров. — А в твою тачку мене хто заштовхнув?

— Ну, ти надто гарна, щоб я відмовився підвезти таку дівчину.

Темні пасма упали на лоб, а очі зухвалі.

— Слухай, — я терпляче зітхнула, — давай залишимо все як є і просто помовчимо.

Який сенс було сперечатися, коли він збуджений до межі?

Вишневецький примружив очі, але нічого не відповів.

Я видихнула. Здається, усе обійдеться.

Решту шляху ми проїхали в тиші, у мовчанні увійшли в будинок і піднялися сходами. Він відчинив переді мною двері, я ступила до кімнати й почула, як із тихим клацанням зачинилися двері. А потім Влад розвернувся до мене. Він не пішов до своєї кімнати, він господарем увійшов до моєї.

— Вимітайся звідси, — прошипіла я і попрямувала до дверей з наміром спровадити його звідси. Але Влад ступив убік, затуливши собою прохід.

— Ти спеціально приваблюєш чоловіків, га, Лізо? — з кожним кроком він підходив усе ближче , в я відступала, поки не вперлася спиною у стіну. — Вони всі там витріщалися на тебе, як ти танцюєш, на твої ноги, на груди… на твоє волосся. І слиною стікали. Ти ж чудово це розумієш, так?

Голос хрипкий, зривається, і я відчуваю його збудження кожною клітиною свого тіла.

— І шмотки твої. Здається сама скромність, а розріз до стегон і груди обтягнуті… І витанцьовувала, крутила своїм запаморочливим задом, що в усіх дах зносило...

Я підняла руку, щоб вдарити, але він перехопив і раптом підніс мої пальці до губ.

 Скоро  https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183