– Я обрав із вишневим джемом, ти маєш зацінити.

– Мар’яне, мої джинси мене вже ледве витримують! Такими порціями їсти – то на три розміри більше доведеться купувати.

– Ну і нехай. Купимо, – усміхався Мар’ян. – Що ж, через таку дрібницю відмовляти собі в солодощах?

– Декілька зайвих кілограмів – дрібниця, кажеш? – Марія, мов кішка, терлася об Мар’яна питаннями, вслухаючись в щирі сповнені любові інтонації.

– Абсолютна дрібниця і маячня. Тобі, по-перше, до зайвих кілограмів треба вафлями та сінабонами снідати, обідати і вечеряти. А по-друге… – Мар’ян нахилився до Марії ближче, цілуючи поглядом кожну рису її обличчя, а найбільше – очі, що сяяли тут і зараз. З ним. – Я не уявляю стан твого тіла, який би змусив мене не кохати тебе. Я шаленію від того, як ти дивишся, говориш, навіть думаєш! Я кохаю в тобі тебе, а не тіло, Марійко. Тож скажімо цим страхам гудбай, кілограми нас не лякають!
 

Поки в останніх главах ода трешу, принесла вам трішки сонця ✨✨
Забігайте до нас в "Покохай мене" ☺️