Мої любі читачі! 
Сьогодні у мене невеличке свято — я закінчила книгу «І один у полі воїн», яка є третьою книгою циклу «Життя крізь попіл»!!!
Усі розділи вже доступні, і Ви можете читати їх тут: "І один у полі воїн"
Третя книга завершилася, але історія моїх героїв Ані та Ілана ще не закінчена! 
Зараз я завершую роботу над 4 частиною циклу. Це буде остання і дуже серйозна частина циклу. 
У неї вже є назва, і я ділюся з вами невеликим анонсом — це обкладинка майбутньої книги:

А поки що — трохи візуалу з 3 книги:

​-  Слухай, Ані, -  мовила Ліза, хитро примружившись і оглядаючи каюту капітана корвета. -  Це ж пірати! Вони грабують цивільні транспорти й колоністів. Не може бути, щоб у них на борту не було сховку зі здобиччю!

​-  Думаєш, варто перевірити? -  з усмішкою запитала Ані, у якої після всіх жахів полону нарешті з'явився азарт.

​-  Не просто варто, а це наш моральний бонус за пережитий стрес!

​Дівчата підійшли до справи з усією серйозністю. Поки хлопці бігали з проводами та магнітними затискачами, Ані й Ліза буквально перевернули каюту ватажка догори дном. Вони простукували фальш-панелі, перевіряли подвійне дно в шафах і зрештою, за важким голографічним портретом Брудного Діка знайшли його -  масивний, вмонтований у стіну каюти сейф із важким кодовим замком.

​-  Є! -  вигукнула Ліза.

Імперські військові не збиралися розбиратися, чи залишився хтось на борту, чи вижили їхні найманці, чи виконане завдання. Вони прибули лише з однією метою -  остаточно зачистити сліди.

​З бортів імперського крейсера вирвалися кілька сліпучих променів важкої орбітальної артилерії.

​Світлові списи прошили атмосферу й прямо на поверхні планети вибухнули точкові плазмові спалахи. Покинутий піратський корвет за лічені секунди перетворився на сліпучу, розплавлену кулю вогню. Його броня розлилася рідким металом, а залишки конструкцій просто спопеліли, не залишивши жодного доказу існування корабля чи його екіпажу.

Молоді люди дійшли до житлового модуля й спочатку піднялися на його дах. Вони стояли поряд, спостерігаючи, як за лінією горизонту спалахують дивовижні фіолетово-зелені заграви біомагнітного шторму. Вони були сховані від усього світу. Вони були вільні від боргів. I, найголовніше, вони були разом.

Ані підняла голову і з усмішкою подивилася на коханого:

-   Ну це поки не зовсім той будинок, про який ми з тобою мріяли…

    -   Скажемо так, що він зовсім не той, -   голосно засміявся Ілан і притягнув кохану до себе. – Але ми живі і моя пропозиція ще в силі! – він підняв і поцілував руку Ані, на якої золотистим м’яким світлом сяяла обручка.

Дуже буду чекати від Вас, мої любі, коментарів і сердечок, бо це дуууже надихає)))