А якщо ми з покоління в покоління передаємо жінкам не лише любов, а й звичку забувати про себе. Нещодавно в моєму блозі ви звернули увагу на тему жіночих обов’язків, самопожертви й фрази «Вагітність - не хвороба». І мені захотілося продовжити цю розмову.
   Наші мами й бабусі часто вчили нас бути сильними, турботливими, терплячими. Але чи помічали ми, як разом із цим вчилися мовчати про власну втому, ставити чужі потреби вище за свої й вважати, що хороша жінка повинна все витримати?

   Ми можемо любити жінок, які нас виховали, поважати їхній досвід і водночас не повторювати їхніх помилок. Бо те, що жінки до нас жили саме так, не означає, що ми зобов’язані жити так само. Саме про це нова глава моєї книги «Після «прочитано»». Лісса починає замислюватися, скільки чужих очікувань вона прийняла за власні бажання  і чи не настав час нарешті обрати себе.

✨Запрошую прочитати нову главу. Можливо, ця історія нагадає вам про те, що давно хотілося сказати вголос.

А тепер скажіть мені: чого вас навчали жінки у вашій родині  і від чого ви свідомо вирішили відмовитися?