Сонце і Попіл читати книгу онлайн на Букнет

— Ліаро, дай мені руку.

Вона нерішуче простягнула долоню. Я обережно взяв її за пальці.

— Хочу, щоб ти відчула дещо. Можна?

— Ти хочеш, щоб я... — Вона перевела погляд із мого обличчя на розстебнуту сорочку.

— Торкнулася мене, — закінчив я. — Але тільки якщо сама цього хочеш.

Ліара кілька секунд мовчала, а тоді повільно кивнула. Я підніс її руку до своїх грудей, але зупинився, залишивши між її долонею та моєю шкірою зовсім невелику відстань. Останній рух вона зробила сама. Її пальці обережно торкнулися моїх грудей. Я мимоволі глибше вдихнув.

— "Прокляття."

До цього моменту мені здавалося, що я цілком контролюю ситуацію. Я помилявся. Ліара завмерла, відчувши, як під її долонею піднялися мої груди.