- Хочеш десь зупинитись повечеряти? – запитує Денис після довгої мовчанки.

Ми вже їдемо добру годину і ніхто з нас не промовив ні слова. 

- Ні, - відповідаю пригнічено і відвертаюсь до вікна.

Почуваюсь жахливо, не хочу ні їсти, ні говорити. Вдивляюсь у темряву, та бачу лише відображення свого обличчя. 

- Може поговоримо про те, що сталось? - намагається почати розмову.

- А хіба щось сталось? - незадоволено зиркаю на Дениса.

Про особисте розказувати немає бажання, тому що його це не стосується. Та Денис навіть не збирається замовкати.

- То був твій хлопець?

- Найкращий друг, - виправляю його. - І сподіваюсь він ним залишиться. 

- Але поводив він себе, як дуже ревнивий хлопець.

- Якби він був моїм хлопцем, він би тебе вбив, - сухо відповідаю.

- Хочеш налякати? - сміється. – Здається, він кохає тебе.

- Я знаю. І його почуття руйнують нашу дружбу, - важко зітхаю. - Я не знаю, що з ним робити.

- Хочеш пораду? - уважно дивиться на мене. - Якщо нічого до нього не відчуваєш, відпусти його. Все одно це вже не дружба. Для нього це мука.

Мені взагалі не подобається його порада. Рома дорогий для мене. Як я можу його відпустити? І що це значить? Мені більше з ним ніколи не спілкуватись? Можливо після сьогоднішньої сварки, він сам ніколи не захоче мене бачити. 

- Звідки ти так все знаєш? - прищурюю на Дениса очі.

- Я був на його місці, - намагається говорити байдуже, але чую нотку хвилювання в голосі. 

Це він має на увазі дружину свого брата, подругу дитинства. Хочеться розпитати більше, але не наважуюсь, тому знову повертаюсь до вікна і направляє погляд у ніч.

Далі ми знову їдемо мовчки. Кожен думає про щось своє і тиша між нами зовсім не напружує, навпаки, здається, саме так і має бути.

Ближче до ночі ми зупиняємось в невеликому готелі, котрий знаходимо по-дорозі. Денис замовляє номер і я стомлена довгою поїздкою, швидко піднімаюсь на другий поверх до вказаних адміністратором дверей. Дуже хочеться прийняти душ і лягти спати, очі вже самі злипаються. Заходжу у номер і незадоволено хмурюсь.

- Ти замовив нам номер з одним ліжком? - повертаюсь до Дениса, котрий з'являється на порозі.

- Так. Ти тепер моя дружина і ми будемо спати разом, - розтягує губи у задоволеній посмішці.

Він затягує наші валізи у кімнату і з розмаху гепається на ліжко, підкладає руки під голову, уважно за мною спостерігає.

- Ти зробив це навмисно, так? Хочеш випробувати мої нерви ще з перших днів? - кладу руки в боки і підходжу ближче.

- Я хочу, щоб ти звикла до мене, - вже серйозніше говорить, піднімається на лікті і очей не зводить. - Тобі прийдеться добре постаратись, щоб переконати моїх родичів, що справжня дружина. Особливо мого дядька, він тонко відчуває фальш. То ж, якщо ти не професійна актриса, тобі прийдеться не легко. 

- Ти напевно правий, Денисе, - покірно промовляю. - Нам треба притертись одне до одного. І ти платиш мені гарні гроші не для того, щоб я все запорола. Хіба не так?

Розстібую блискавку і знімаю куртку, кидаю її на ліжко поруч з чоловіком. Туди ж летить і шапка. Волосся розсипається по плечах неслухняними локонами. Дивлюсь на нього уважно, вигинаю губи в ледь помітній посмішці. Помічаю, як він напружується, в очах з'являється блиск.

- Я радий, що ми одне одного розуміємо, - його голос переривистий і тихий.

Задоволена собою продовжую. Ловлю краї светра і різким рухом знімаю його через голову. Футболка при цьому задирається до грудей, оголює весь живіт. Денис відкриває рота здивований і водночас зацікавлений. Він просто палає бажанням дізнатись, що буде далі. 

Я не відводжу від нього погляду, спостерігаю за його реакцією. Заладжу колінами на ліжко, його ноги опиняються між моїми. Повільно, і як можу граційно підповзаю ближче, поки не опиняюсь над ним. Світле волосся звисає йому на обличчя і Денис невпевнено піднімає руку, прибирає пасма, закладає мені за вухо. 

- Я думаю, що не треба ризикувати і можна потренуватись з усіма подружніми обов'язками, - звабливо шепочу, хилюсь нижче.

Здається, він перестає дихати. Завмирає, не рухається, чекає моїх подальших дій. Карі очі пожирають поглядом. Одна рука продовжує притримувати моє волосся, інша завмерла у повітрі. Впевнена, в цей момент він готовий зробити все, що я йому скажу. 

- А ти готовий зближуватись прямо зараз? - цікавлюсь.

Його зіниці розширяються, наче у кота перед здобиччю. Бачу, що готовий. Чоловіки ніколи не відмовляються від такого.

- Так, - видихає, та його відповідь мені вже не потрібна. Я побачила все, що хотіла.

Нахиляюсь ще ближче, відчуваю його теплий подих на обличчі. Наші губи ледь торкаються, та я більше не скорочую відстань. А він все чекає, надіється. 

- А от я зближуватись з тобою не збираюсь, - говорю байдужим голосом. – Думаю, звичайної гри вистачить і всі мені повірять. Ти ж повірив, - відхиляюсь трохи назад. - Не професійна актриса, але участь у театральному гуртку в старших класах нарешті мені пригодиться.

Денис хмуриться, зрозумівши, що я його розвела і продовжувати не збираюсь. Мені подобається розгублений вираз його обличчя. Нехай не думає, що зможе мною потакати направо і наліво. 

- Гадаєш це смішно? - ричить.

- Ти оцінив мої здібності? - сміюсь.

Збираюсь піднятись і залишити його в спокої. Та за одну мить Денис хапає мене за талію, перекидає і я падаю на ліжко. Тепер він зверху і притискає мене всією вагою тіла. З легень виривається все повітря, а з моїх губ лунає зойк від несподіванки.

- А ти недооцінюєш мене Софіє, - тепер його губи наближаються до моїх. - Я дам тобі пораду — доводь до кінця те, що починаєш, інакше комусь прийдеться закінчувати за тебе.

Хочу його відштовхнути, але він втискає мої руки в м'яку ковдру. Я втратила контроль, тепер він володіє ситуацією. І здається він блефувати не буде. Чомусь саме зараз, коли він зверху відчуваю хвилювання і легке збудження. Це наче гра у кішки-мишки. Він спочатку підпустив мене занадто близько, а тепер збирається отримати своє. 

А потім він цілує мене. Повітряно, ніжно ледь торкається губами моїх губ. Ніякого язика, звичайний цнотливий поцілунок. Та навіть це змушує тіло тремтіти. 

Денис відхиляється, спостерігає за моєю реакцією, а я відвертаюсь, щоб приховати рум'янець на обличчі. Не хочу, щоб він знав, що мені сподобалось. А чому б ні? Цілує красивий молодий чоловік, будь-якій дівчині б сподобалось, виправдовую свою слабкість. 

- Все, отримав своє? - сухо запитую, трохи втамувавши емоції.

- Не зовсім, але думаю на сьогодні вистачить, - задоволено відповідає. - Коли зваблюєш чоловіка, будь готова на зворотню реакцію.

Він підіймається і відпускає мене. Тяжкість тіла зникає, а з ним і все тепло. В футболці раптом почуваюсь голою і холодною. 

- Я просто тобі хотіла показати, що можу справитись з роллю, - виправдовуюсь.

- Ага, - недовірливо хмикає і починає розстібувати сорочку. - Я в душ. Піду охолону трохи.

https://booknet.ua/reader/bud-moyu-druzhinoyu-b411775?c=4428527&p=1