Новий розділ♥️

Колишні. Я вас поверну:

— Все буде добре, це лише подряпинка, - хочу її заспокоїти.

— Там стільки крові, - голос її тремтить.

— Нічого страшного, - стискаю її маленьку ручку. - Мене вилікують.

Незначний рух тілом і в нозі стріляє різким болем.

— Ох, у тебе є тут знеболювальне? - звертаю погляд на зосередженого на дорозі Макара.

Ми їдемо дуже швидко і на кожній ямі машину підкидає, через що рана нестерпно болить.

— На жаль, немає, - кидає на мене погляд. - Потерпи ще трішки.

— Та вже мушу, - зітхаю. - Дякую, що так швидко відреагував.

Чую якусь вібрацію і наче тиху мелодію. Оглядаюсь, ігноруючи запаморочення, ніяк не можу зрозуміти, що це може бути.

— Що це? 

— Це мій телефон. Зачекають, - відповідає Макар, не відриваючи погляду від дороги. - Як ти примудрилась розпороти собі ногу? Навіщо ти взагалі взялась за ту сокиру? - допитується вимогливо.

— Я цим займаюся не один рік, Макаре, - змушена захищатись від його нападу. - Знаєш, таке вже шиття в селі. Щоб напалити у грубі, треба наколоти дров. Це вперше зі мною таке сталось. Не розумію, що відбулось.

— Що тут розуміти, - щосили стискає кермо, і я бачу, як біліють його пальці. - Сокира небезпечний інструмент. І не для жінки.

— Ну вибач, але у нашому домі я і за жінку, і за чоловіка. Як є, - навіть у такій складній ситуації він мене підбішує.

— Рито, ти до неможливості вперта, - звертає на мене сердитий погляд. Але також в його очах я помічаю сильне хвилювання. Йому не байдуже, що зі мною буде. - Скільки разів я казав, звертатись до мене за допомогою. А ти продовжуєш робити своє. Хочеш все сама.

— Бо я так звикла за всі ці роки, - зізнаюсь чесно.

Сил сперечатись більше немає, тому відвертаю голову до вікна. І, здається, Макар ще сильніше тисне на газ, бо кущі за вікном мерехтять ще швидше. Та дивитись на них довго не можу, мене починає нудити. 

Опускаю погляд на ногу. Там нічого доброго. На гумовому килимку вже утворилась багряна калюжа. Перев'язка погано допомагає, рана, напевно, досить глибока. 

Схиляю голову на спинку сидіння і прикриваю очі. Так краще. Мене відразу починає затягувати кудись у сон. І чим глибше я туди занурююсь, тим менше болю я відчуваю.

— Рито! - голос Макара дратівливо витягує мене назад. - Розплющ очі. Поговори зі мною.

Він трясе мене за плече, а я незадоволено кривлюсь.

— Про що з тобою говорити? - бурмочу. - Ти постійно на мене кричиш. Я ніяк не можу тобі вгодити.

— Бо ти мене ніколи не слухаєш, - говорить стримано. - Все робиш наперекір мені. Навмисно хочеш насолити.

— Ніколи навіть не думала, - промовляю занімілим язиком.

— У тебе це виходить без задніх думок, - зітхає стомлено.

https://booknet.ua/reader/kolishn-ya-vas-povernu-b458874?c=5111760&p=1