Коли за крик — лиш тиша глуха,
Що в серці лунає болючим відлунням,
Вона непомітна, мов тінь потайна,
Й поволі вбиває холодним забуттям.

Коли вже очі давно не плачуть,
І погляд блукає у сірій імлі,
Душа ще кричить — та ніхто не побачить,
Як тоне людина у власній пітьмі.

Збірник: вірші