— так, прокурорко, — підійшов до мене Гнатковський.

— поклич Ерена і скажи щоб зайшов до мене негайно.

— то хай приїде, вчити тебе усьому чи що? — спочатку Гнат дивився на мене, а потім кивнув головою і пішов, а я повернулась у кабінет сівши у крісло навпроти Давида. — Ерен зараз приїде і забере тебе.

— чудово. — сказав Давид зі спокійним виразом обличчя.

— я все ще думаю, що це погана ідея, Давиде.

— Оксано, — Давид узяв мене за обидві руки та поглянув мені у обличчя і якщо зараз він щось мені скаже, то обов’язково у це повірю. — заспокойся, усе буде добре. Не варто про це хвилюватись. — він торкнувся однією рукою моєї  щоки. І чомусь після цього дотику я повірила у це.

але такий момент завжди буде зіпсованим і цей не виняток. Бо у кабінет постукали і зайшов Ерен. І ми миттю відсторонились від одне одного. Я встала і підійшла до Ерена.

— Ерен, забери Давида.