Дорогенькі, ось і розпочалася публікації фанфіка "Війна Легенд"(⁠＾⁠3⁠＾⁠♪

Що з це за історія така? Ця книга створена по мотивах двух відомих ігор в жанрі МОБА, які мають не аби яку аудиторію. Раніше я грала , що в ту, що в ту, але вони постійно оновлюються, стають важчими, тому мої скромні железа вже не тягнуть. Одну точно, іншу інколи граю. Я обожнюю ці дві гри, моїм акаунта по 6-10 років точно не пам'ятаю, тому я надихнулася цими іграми і вирішила написати історію на основі цих ігор.

Коротко розповім суть самої гри✨

Є дві команди по 5 учасників, задача гри захист своєї бази та руйнування ворожої. Кожен гравець обирає персонажа за якого гратиме, всі персонажі наділені різною силою, вміннями та спорядженням, які підсилюють героя. Ти йдеш соло або у парі з кимось і знищуешь ворогів, потроху руйнуєш башні і рухаешься до ворожої бази. Є ранги самого гравця, воїн, гранд, Епік, міфік і ще декілька, в кожній грі вони трохи відрізняються назви. Чим вищий ранг гравця тим сильніші і вміліщі вороги.

Війна Легенд ⚔️

АНОТАЦІЯ:

Коли прокидається Розлом, навіть боги стають пішаками. Земля Світанку та Рунтерра ніколи не мали стати ворогами та а коли Первісний Розлом пробуджується, два світи опиняються на межі знищення. Королівства здіймають знамена, герої оголюють зброю, а кожен прагне довести, що саме він гідний титулу Найсильнішого. На кону — влада над усіма землями. Ціна поразки — усе, що вони знають і люблять. Серед стародавніх веж, духів-звірів і трьох могутніх титанів розгортається війна, де магія вимагає страшної плати: кожна техніка забирає частинку душі свого власника. Тож кому дістанеться все, а хто залишиться лише в пам'яті?

УРИВОК З РОЗДІЛУ 1.

Він залишив синові дві речі: звичку перевіряти кожен шов і мовчання, яке не було холодним. Батько ніколи не казав «я тобою пишаюся». Він просто щоразу, коли Тігріл приходив із вчень з розбитими кісточками, мовчки ставив перед ним миску гарячої каші й клав поряд ложку.— Командире! — Хлопець обернувся, заусміхався, витер лоба закіптявленим зап'ястям. — А я думав, ви тільки на свято.— На свято мене сюди не пускають, — буркнув Тігріл. — Занадто тісно.Він сказав це, і хлопець засміявся, а Тігріл за цей тиждень відчув, як ослабло щось під ребрами.

Його життя було простим, поки він сам його не ускладнив. Він ріс тут, у цих стінах, між ковадлом і порогом, і мав стати ковалем, як батько й дід. До чотирнадцяти років він справді бив залізо, до п'ятнадцяти бився за яблука з хлопцями з Мостової вулиці, а на шістнадцятому році до кузні заїхав гвардійський обоз, і в одного вояка зламалася защіпка щита. Тігріл полагодив її за пів години. Вояк подивився на його плечі, потім на його руки й сказав батькові, що такого хлопця шкода тримати біля міхів.Батько не сперечався, він тільки нашкрябав на шматку кори, куди йти й до кого звертатися, і віддав синові свою найкращу, ще не обпалену на вогні рукавицю. Потім відвернувся до горна, і Тігріл довго не міг зрозуміти, чому в нього так тремтять плечі.

Це мій перший фанфік, тому буду вдячна за ваші враження, та чи цікаво вам таке читати?(⁠ ⁠/⁠^⁠ω⁠^⁠)⁠/⁠♪⁠♪