Знаєте, мені досі трохи не віриться, що я пишу ці слова. «Між сторінками» завершено. І разом із цією історією закінчився ще один маленький етап, який виявився для мене набагато важливішим, ніж я могла уявити на початку.

Це був мій перший досвід написання й публікації книги, і я навіть не знаю, як правильно описати всі емоції, які пережила разом із Дариною та Гнатом. Бували дні, коли я довго дивилася на текст і не знала, як рухатися далі. Коли здавалося, що не виходить передати те, що хотілося, або що наступний розділ ще довго залишатиметься лише в моїй голові. А бували моменти, коли натхнення накривало посеред звичайного робочого дня, серед листів, документів і щоденних справ. І тоді в голові вже розгорталася чергова сцена, народжувалися діалоги, а я тільки й думала про те, коли нарешті зможу сісти й усе це записати. 
Іноді мені було непросто наважитися продовжити історію. Хотілося, щоб усе вийшло саме так, як я відчувала, щоб герої були живими, щоб їхні рішення мали значення, а їхні почуття не здавалися просто красивими словами. Не знаю, наскільки мені це вдалося, але я точно знаю, що вклала в цю книгу багато себе, своїх думок, переживань і любові до історій, які нагадують нам про щось важливе.
Окрема й величезна подяка кожному, хто читав «Між сторінками». Тим, хто був зі мною від перших розділів, хто приєднався пізніше, хто залишав коментарі, ділився враженнями, підтримував і чекав на продовження. Навіть якщо ви просто читали мовчки, не пропускаючи оновлень, — я щиро вдячна вам за те, що дали цій історії місце у своєму житті.

Для мене дуже цінно усвідомлювати, що десь там, по інший бік екрана, хтось знайомився з Дариною, сердився на Гната, переживав за них, усміхався їхнім розмовам і хотів дізнатися, чим усе закінчиться. Ви зробили цю історію трохи більшою, ніж просто текстом, який я писала у вільні хвилини.
Ми живемо в непрості часи. І я дуже хочу вірити, що ця книга хоча б іноді допомагала вам відволіктися від щоденних тривог, трохи перепочити, усміхнутися або просто побути в іншому світі, де є місце для тепла, ніжності, надії та віри в те, що після складних періодів життя все ж може початися щось хороше. Якщо хоча б одному з вас ця історія подарувала кілька приємних вечорів чи трохи світла в непростий день, то для мене це вже дуже багато.

Я не знаю, чи наважуся колись написати ще одну книгу, але після цього досвіду мені вже не так страшно про це думати. А поки що хочу просто побути в моменті й порадіти тому, що історія Дарини та Гната отримала своє завершення.
Дякую, що були поруч. Дякую за вашу увагу, терпіння й довіру. Дякую, що відкривали цю книгу й залишалися між її сторінками разом зі мною.

І, мабуть, найголовніше: нехай у кожного з нас у житті буде своє місце, куди хочеться повертатися, свої люди, з якими можна бути справжніми, і достатньо сміливості, щоб навіть після розчарувань не боятися починати спочатку.
Обіймаю кожного й кожну! Дякую, що стали частиною моєї першої історії!
До зустрічі між іншими сторінками!