Любі друзі!

Сьогодні мені захотілося трохи поговорити з вами про себе, про книги й про те, як несподівано в наше життя може увійти щось нове.

На Booknet UA я зареєструвалася лише 12 червня цього року. І знаєте, що найцікавіше? До цього я ніколи в житті не писала книжок. Це моя перша спроба, мій перший крок у зовсім незнайомий для мене світ.

Чесно кажучи, я й сама не знаю, як до цього дійшла. Спочатку просто захотілося розважити своїх подруг невеличкою історією. Ну, думаю, спробую щось написати, подивлюся, чи вийде. А потім виявилося, що моя вигадка не така вже й беззмістовна, що в ній є певна історія, яку можна розвивати далі. Так поступово народилася моя перша книга — «Пригоди дачного синдикату».

І тут на мене чекала ще одна несподіванка: ви, мої дорогі читачі, сприйняли її набагато тепліше, ніж я могла сподіватися! На сьогодні вона вже має понад п'ять із половиною тисяч прочитань. Для мене це дуже багато, особливо якщо врахувати, що я починала з маленької історії для подруг.

Щиро дякую кожному, хто відкривав мою книгу, читав, коментував і залишався зі мною! Ваша увага й підтримка для мене справді багато значать.

А далі все ніби покотилося само собою. Одразу після першої книги я взялася за другу, потім за третю. І ось тепер уже викладаю фінальні розділи четвертої!

Ці чотири місяці виявилися для мене надзвичайно продуктивними. І найголовніше — мені справді сподобалося писати.

Коли сідаю за чергову історію, то ніби відволікаюся від усього, що відбувається навколо. Поринаю у пригоди своїх дівчат, вигадую для них неймовірні ситуації, нові знайомства, несподівані повороти долі. Іноді так захоплююся, що виникає враження, ніби я сама перебуваю поруч із ними — подорожую різними країнами, опиняюся в дивних обставинах і разом із ними намагаюся розплутати чергову загадку.

Мабуть, саме це мені й подобається найбільше. У звичайному житті, на жаль, подорожувати й відкривати нові країни зараз не виходить. Та й усі ми розуміємо, у яких непростих обставинах доводиться жити. А завдяки книгам я можу хоча б подумки побувати там, куди поки що не маю змоги потрапити насправді. І це мене дуже тішить.

Але є ще дещо, про що мені хотілося б із вами поговорити.

Мій жанр — іронічний детектив. І коли я дивлюся на Booknet UA, то бачу, що авторів, які пишуть саме в цьому жанрі, тут зовсім небагато. Принаймні серед тих, кого мені вдалося знайти. Наскільки я бачу, значно більше уваги приділяють романтиці, фентезі, містиці та жахам.

Звісно, кожен автор обирає те, що йому до душі. Але через це я часом замислююся: чи легко взагалі знайти свого читача, коли пишеш у жанрі, який не належить до найпопулярніших на платформі?

Можливо, хтось шукає передусім кохання, хтось любить магію й фантастичні світи, а комусь хочеться полоскотати нерви страшними історіями. І це чудово! Але чи часто читач заходить на сайт саме з бажанням почитати іронічний детектив?

А ще я іноді думаю про те, що іронічний детектив — не такий уже й простий жанр, як може здатися на перший погляд. Адже потрібно не лише вигадати загадку й поступово підводити читача до її розгадки. Треба ще й утримувати його увагу, дивувати несподіваними поворотами, створювати кумедні ситуації, знаходити привід для усмішки навіть там, де все, здавалося б, дуже серйозно.

І все це має скластися в одну цілісну історію, за якою читачеві захочеться стежити до останньої сторінки.

Але ми ж усі живі люди. У кожного бувають непрості дні, проблеми, переживання, коли зовсім не до жартів. І тоді, попри всі задуми, буває складно зберегти в собі той настрій, який хочеться передати читачеві. Адже коли пишеш гумористичну історію, недостатньо просто розставити кумедні репліки. Потрібно, щоб гумор жив у самій історії, у характерах героїв, у їхніх вчинках і навіть у тому, як вони реагують на найнеочікуваніші обставини.

Тому мені дуже цікаво почути вашу думку.

Ті, хто вже читав мої книги, скажіть, будь ласка, чи вдається мені писати саме іронічні детективи? Чи цікаво вам стежити за пригодами моїх дівчат? Чи вдається мені поєднувати детективну інтригу з гумором? Чи хочеться вам усміхатися разом із героїнями, дивуватися їхнім пригодам і дізнаватися, чим усе закінчиться?

Я не чекаю лише похвали. Мені справді важливо зрозуміти, що у мене виходить, а над чим ще варто попрацювати. Адже я тільки починаю свій шлях у літературі, і для мене дуже цінний погляд зі сторони.

А ще мені цікаво запитати вас, дорогі автори: чи легко вам писати, коли в житті зовсім не до сміху? Чи вдається вам відкладати власні переживання осторонь і поринати у світ своїх героїв? Чи, навпаки, саме письмо допомагає вам відволіктися, пережити складні моменти й віднайти душевну рівновагу?

Буду щиро рада, якщо ви поділитеся своїм досвідом у коментарях. Мені здається, нам усім іноді потрібно не лише розповідати власні історії, а й просто говорити одне з одним — відверто, по-дружньому, без зайвого пафосу.

Дякую, що ви зі мною. І нехай у кожного з нас, попри всі життєві негаразди, залишається місце для творчості, натхнення та усмішки!

Обіймаю вас подумки й чекаю на ваші відгуки!