Міхаель пішов, а Рамір, поклавши руку на автівку, нахилився до мене.

— Ти що твориш, Булочко? — хрипко запитав він, дивлячись прямо в очі.

— Нічого. Сиджу, — спокійно відповіла я, хоча всередині було зовсім не спокійно.

— Ти знаєш, про що я. Ти розумієш, що могло з тобою статися ввечері в лісі?

— Усе ж добре.

— Дідько, ти мене до могили доведеш, — прошепотів він і нахилився ще ближче.

Я зробила вдих і втягнула його аромат. Краще не стало. Навпаки.

— Здається, у вас є чим зайнятися, — поглянула я в бік будинку.

— Ревнуєш? — усміхнувся він.

— Не втручаюся, — відповіла я.

А якщо я дійсно.... Треба буде у Синьки запитати, що відчуваєш під час ревнощів.

Ми почули, як грюкнули двері будинку, і Рамір одразу випростався.

— Усе, брате. Там Катя не в настрої, іди швидко втішай. Тільки щоб завтра були сили на презентацію, — підморгнув він.

Міхаель сів за кермо.

— Міхо, додому дівчину. Не дай Боже...

— Брате, ти до Каті, а ми розберемося. Правда, принцесо? — усміхнувся він.

Гординський. Принцеса на випробувальний термін

 Чекаю вас на своєму телеграм каналі 

А також на просторах ТікТок