Іноді сни бувають настільки дивними, що після пробудження ще довго не можеш про них забути. Особливо коли в них з’являється хтось, кого ти нібито ніколи не бачила, але чомусь відчуваєш, що знаєш.

Саме так сталося з Яромирою.

Їй наснилося весілля посеред лісу. Квіти, музика, гості й чоловік під білою аркою, який чекав на неї.

Вона не знала, хто він. Але щойно він заговорив, усередині щось болісно озвалося.

«Тепер ти мене не забудеш».

А потім усе змінилося. Свято зникло, а незнайомець, перш ніж розчинитися в темряві, промовив її ім’я так, ніби мав на нього особливе право.

Яромира прокинулася й вирішила не надавати сну значення. Зрештою, попереду був звичайний вечір, а в житті й без того вистачало незрозумілого.

От тільки одне не давало спокою: звідки вона знає ці очі?

І чому слова незнайомця звучали так, ніби це не перша їхня зустріч?

«Ми ще зустрінемося, Яромиро».

Не знаю, як у вас, а я завжди трохи насторожено ставлюся до снів, які не відпускають навіть після пробудження. А якщо за ними ховається щось більше, ніж гра уяви?

? Якщо вам цікаві такі загадки, запрошую до моєї книги «Наречена Велеса» на Booknet. Тут слов’янська міфологія переплітається із сучасністю, а минуле іноді нагадує про себе зовсім не так, як ми очікуємо.

https://booknet.ua/book/narechena-velesa-b459788

А ви як думаєте: сни — це просто сни чи іноді вони можуть нагадувати нам про щось забуте? Розкажіть у коментарях, мені справді цікаво почитати ваші думки. ?