Вітаю шановне творче товариство. Сьогодні я до Вас знову з відгуком!

«Гармонія» — Юлія Манюта

Жанр: темне фентезі. За моїм сприйняттям, тут також дуже відчутні елементи політичного й бойового фентезі, любовної лінії, сімейної та психологічної драми. Читаю в рамках марафону Уляни. Наразі написано 18 глав, проте й оновлення виходять доволі часто. Автока згадувала, що планує маштабно розгорнути цей світ, тож, найімовірніше, на нас чекає доволі об'ємна книга.

Це вже друга книга Юлії Манюти, з якою я знайомлюся і на яку пишу відгук. І вдруге ловлю себе на тому, що авторка вміє не просто розповісти історію, а затягнути всередину неї. Особливо добре їй вдаються емоції — причому їхній спектр тут величезний: ніжність змінюється люттю, любов — образою, відданість — зрадою, страх — бажанням боротися, а іноді одна сцена змушує одночасно і співчувати герою, і сердитися на нього. Іноді деяких героїв хочеться прибити))).

Світ «Гармонії» масштабний і далеко не казково-безпечний. Тут є магія різних стихій, власна історія континентів, війни, закони, правлячі роди, Капітани, боротьба за владу і сила, яка може змінити долю цілого світу. Але для мене ця книга - не тільки історія про магію, а й історія про людей, які живуть усередині системи, де закон і справедливість далеко не завжди означають одне й те саме.

У центрі подій — Кассандра, юна представниця впливової родини, якій дісталася надзвичайна сила Гармонії. Поруч із нею — Тоширо, Капітани, члени її родини та інші герої, чиї особисті почуття постійно стикаються з обов'язком, законами й чужими політичними інтересами. Розповідати більше не буду, бо тут дуже легко зайти на територію спойлерів, а частину речей значно цікавіше відкривати самостійно. Ще скажу, що поки що цій героїні симпатизую найбільше.

Найбільше мені поки що імпонують саме Кассандра і Тоширо з чоловічих героїв.

Кассандра цікава своїм поступовим дорослішанням. Спочатку вона щиро вірить у систему, у закони, у правильність рішень старших і в те, що її родина стоїть на «правильному» боці. А потім цей світ починає буквально тріщати перед її очима: корупція, хабарі, подвійні стандарти, жорстокість, політичні ігри, насильство над тими, хто не може себе захистити. І мені подобається, що вона не намагається просто заплющити очі. Вона ставить незручні питання, сперечається з людьми, яких ще вчора сприймала як беззаперечний авторитет, і поступово шукає власне розуміння справедливості.

При цьому Кассандра зовсім не ідеальна — і саме це робить її живою. Вона теж робить суперечливі речі, втручається туди, куди, можливо, не мала б, іноді діє імпульсивно й сама переступає межі. Але мені набагато цікавіші саме такі персонажі, а не бездоганні герої, які завжди знають правильну відповідь.

Тоширо сподобався мені зовсім з іншої причини. У ньому багато внутрішньої стриманості, честі й водночас болю. Особливо цікаво спостерігати, як людина, яка звикла жити за правилами й виконувати обов'язок, раптом опиняється в ситуації, де самі правила виявляються несправедливими. Його історія добре показує, наскільки легко система може спочатку підняти людину, а потім так само легко забрати в неї все. А відкриття історії з його маленькою сестрою Нанао додало йому ще одного дуже людського виміру.

Окремо скажу про ще одну героїню - Ілі, старшу сестру Касандри. Вона далеко не найприємніший для мене персонаж, але точно одна з найцікавіших. Сильна, небезпечна, владна, здатна на дуже жорсткі рішення — і водночас поступово стає зрозуміло, звідки в ній усе це взялося. Це не виправдовує її вчинків, але додає об'єму. Мені взагалі подобається, що тут багатьох героїв складно просто розкласти на «добрих» і «поганих».

Не можна не згадати й Головнокомандувача Ямамото, бо, по суті, саме він стоїть у центрі більшості політичних і сімейних рішень та смикає за ниточки, навіть коли здається, що герої діють самостійно. Він майстерно користується владою, страхом, почуттям обов’язку й навіть родинними зв’язками, перетворюючи людей на фігури у власній грі. Найстрашніше в ньому те, що він далеко не завжди діє відкрито: десь тисне статусом, десь ставить ультиматум, десь підсовує людині вибір, який насправді вибором не є. Навіть шлюби, народження дітей і майбутнє власної родини для нього легко стають частиною політичної стратегії. При цьому він не виглядає так би мовити «злим дідом» — за його жорсткістю стоять минулі війни, страх втратити владу, династію й контроль над країною, тому спостерігати за ним цікаво, хоч симпатії він у мене точно не викликає. Саме через Ямамото особливо добре видно одну з головних думок книги: найбільша небезпека починається тоді, коли людина переконує себе, що заради «вищого блага» їй дозволено вирішувати долі всіх навколо.

І саме це, мабуть, одна з головних тем книги. Що важливіше — закон чи справедливість? Де закінчується відданість родині й починається співучасть? Чи можна виправдати жорстокість благими намірами? Скільки людина готова віддати за владу, статус, безпеку чи кохання?

Дуже сильно звучить і тема становища жінки. Шлюби як політичний інструмент, жіноча честь, яку контролює суспільство, різні покарання за однакові вчинки чоловіків і жінок, ставлення до жіночої фертильності — усе це часом викликає справжнє обурення. Особливо моторошно читати про те, як жінку сприймають не як людину, а як засіб продовження роду. Вагітність героїні Мікаси лише сильніше підсвічує цю тему: замість того щоб підтримати майбутню матір і дитину, навколишні дуже швидко починають говорити про спадкоємця, династію та політичну вигоду.

І ось тут для мене особливо цікаво, що настільки впізнавані й цілком життєві питання авторка переносить у магічний світ. За магією, мечами, дивними континентами й політичними інтригами ховаються речі, які існують і в нашій реальності: корупція, нерівність, зловживання владою, травми війни, наслідки виховання, дискримінація, класове розшарування, сирітство, страх втратити статус, маніпуляції близькими людьми.

Навіть війна тут існує не просто як красивий фон для бойових сцен. Вона залишає сиріт, травмованих дорослих, зруйновані сім'ї та рішення, наслідки яких люди тягнуть за собою роками. Тому сцени з дитячим будинком і Нанао для мене спрацювали дуже сильно — вони різко повертають із високої політики до того, хто насправді платить за всі рішення можновладців.

Щодо назви — «Гармонія», на мою думку, відповідає книзі практично на всі сто відсотків. На поверхні все очевидно: Гармонія — це сила Кассандри, навколо якої вибудовується важлива частина історії. Але чим більше читаєш, тим більше назва набуває іншого сенсу. Майже весь світ книги перебуває в стані, протилежному гармонії: родини розколоті, держави ворогують, закони суперечать справедливості, люди розриваються між почуттями й обов'язком, а влада постійно порушує ту рівновагу, яку нібито повинна захищати. І тому сама Гармонія тут сприймається вже не просто як магічна здібність, а як те, чого очевидно бракує всьому цьому світу.

І ще мені подобається одна річ: авторка не намагається постійно підказувати читачеві, кого він зобов'язаний любити, а кого ненавидіти. Деяких героїв сьогодні хочеться виправдати, завтра — добряче стукнути, а після наступного розділу знову сприймаєш їх інакше. Для мене це хороший показник живих персонажів.

Якщо говорити про те, що трохи ускладнювало читання, то на самому початку мені знадобився час, щоб запам'ятати всі незвичні імена, назви континентів, родинні зв'язки, посади й правила цього світу. Інформації багато, і спочатку вона сиплеться досить щільно. Потім, коли герої вже закріплюються в пам'яті, читати стає значно легше. 

Ще хочеться відзначити стиль авторки. Текст читається легко, мова жива й емоційна, а українська звучить природно й досить колоритно — особливо в діалогах, де герої мають власну інтонацію й характер. Авторка добре передає напругу, образу, страх, ревнощі, ніжність і гнів, тому емоційні сцени справді відчуваються, а не просто описуються. Місцями текст дуже насичений поясненнями й внутрішніми переживаннями, тому деякі моменти можна було б трохи залишити «між рядками», довіривши читачеві самому зчитати емоцію. Але загалом стиль живий, образний і добре підходить саме такій драматичній, темній історії з великою кількістю конфліктів і сильних почуттів.

Але загалом «Гармонія» для мене стала історією, яка цікава не лише своїм магічним світом. Вона провокує сперечатися з героями, злитися, шукати їм виправдання, змінювати про них думку й замислюватися над речами, які виходять далеко за межі фентезі. Читатиму далі, бо дуже цікаво чи отримають герої шанс на справедливість та щастя.