Сьогодні (24.10) - ЗНИЖКА!

на гостросюжетний любовний роман 18+:

ОЙ, ЮРО, НЕ ЗАРІКАЙСЯ!

Анотація:

Ще в дитинстві вона закохалася в друга свого старшого брата. Та коли виросла - реалізувала свою дитячу мрію. В них був класний секс, та тепер вона вагітна. А він... він не одразу зрозумів, що то його доля...
Молодша сестра друга та бабій. Що з цього вийде?

«- Пацани, ось дивлюся я на вас і так шкода стає… ви ж тепер якісь… чи не повноцінні. Вас ваші баби скрутили та на короткі повідці посадили.
- Та гаразд, Юрко! І твій час прийде!
- Не дочекаєтеся! Маючи ваш приклад перед моїми світлими очима, я краще стрибну в холодну воду з урвища.
- Ой, Юро, не зарікайся!»

Історія Юри Сивого – останнього з нашої четвірки та досі вільного від шлюбних кайданів.
Ось і Юрко, четвертий із друзів, здається, зустрівся зі своєю половинкою.
Але чи зможуть вони подолати всі перешкоди, які заважають їм?

різниця у віці

дуже відверто

вагітна героїня

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"Я все більше звикаю до того, що Юрко оселився в моєму домі та в моєму житті. І нехай це ненадовго, але я збираюся насолодитися кожним подарованим мені днем.
Ми приходимо ввечері додому, та як справжнє подружжя, балакаємо про всякі дрібниці або обговорюємо проблеми на роботі. А ночами насолоджуємось одне одним.
Льоша, як завжди, дзвонить мені щодня. Я відчуваю, що він хоче запитати про наші стосунки з Юрою, але ніяк не наважується. Але сьогодні він таки не витримав.
– Як у вас із Юрою? – цікавиться брат, ледь привітавшись.
– Що саме ти хочеш дізнатися? Сподіваюся не подробиці наших постільних розваг?
– Фі, сестричко! Навіть думати про це не хочу! Хоч і здогадуюсь, що ви там не лише компоти варите. Просто хотів тобі нагадати, якщо що, адже я можу Сивого й притиснути…
– Ми з тобою вже говорили про це. Навіть не думай!!
– От скажи чесно, сестричко, невже тобі не хочеться заміж за Юрка? Адже я можу допомогти з цим.
– Ось так – ні, – чесно відповідаю я, навіть не замислюючись. – І закриємо це питання раз і назавжди.
– Як скажеш. Але якщо що…
Закочую очі та прощаюся з братом. Він усе про своє. Начебто видати мене заміж – межа його мрій."

Уривок 2:

"– Чекаю тебе за тридцять хвилин у себе.
І все. Ні елементарного: «Здрастуй, як у тебе справи, сину». Ні запитання, а чи не зайнятий я. Просто наказ з’явитися. Утім, усе як завжди. Зітхаю і кулею вискакую з ліжка. Одягаюся як по тривозі, прикидаючи, яким маршрутом найкраще їхати на квартиру батьків, щоб не запізнитися.
– Юр, щось сталося? – стурбовано запитує Олена, побачивши як я, зціпивши зуби, буквально застрибую в одяг.
– Усе гаразд. Родичі, – відповідаю коротко, не бажаючи вдаватися в подробиці. Мені зараз не до запитань.
Зітхаючи, швидко цілую Олену й поспішаю вийти з дому, відчуваючи, як усередині наростає роздратування. У голові крутяться думки про те, що знову доведеться слухати нотації та вказівки батька, як жити. Мені скоро стукне сорок, а батько поводиться зі мною так само як і тридцять років тому.
Якщо мені судилося коли-небудь обзавестися сім’єю і дітьми, я не знаю, яким батьком я стану, але точно знаю, яким не буду…
Скриплю зубами. Найменше мені зараз хочеться зустрічатися з татом. Але, нічого не поробиш, треба їхати. Я давно не бачився з матір’ю. І, хоч отець більше не може мені наказувати, тим більше зараз, коли я звільнився з органів, але за бажання, створити проблеми мені він здатний. Генеральські погони багато на що спроможні."

Уривок 3
"Ми закінчуємо їсти, й Олена підскакує, щоби прибрати зі столу.
– Сиди, я сам, – зупиняю її та нариваюся на черговий напад «я_із_себе_вся__така_і_ніхто_мені_не_потрібен».
– Олено, та годі вже гратися в самостійність!!! – не витримую напруги останніх місяців і зриваюся. – Збирай речі, завтра їдемо додому.
– Щоооо? Та хто ти такий, щоб мною командувати та вирішувати мою долю??? Я навіть старшому братові не дозволяю так зі мною розмовляти!
– Хто я такий? Ти хочеш знати, хто я такий? Я – батько твоїх дітей!!!
– Так, великий хрін із гори…
– Не перебивай, жінко! Я батько твоїх дітей, я твій перший чоловік, я той під ким ти звивалася і кричала від пристрасті! – бачу, як потемніли очі коханої, і додаю – Я той, кого ти й зараз бажаєш.
І, перш ніж Олена встигає мені відповісти й наговорити нових гидот, я накриваю її рот поцілунком. Мої руки самі собою пірнають під халатик і обхоплюють її набряклі груди.
– Олено, будь ласка, не проганяй мене, – шепочу я, ледве відірвавшись від її звабливого ротика. – Не проганяй, прошу. Усі ці місяці я, як пес, викинутий на вулицю, нишпорив удень у пошуках і вив ночами від туги. Не треба так зі мною… з нами…
– Юр, мною командувати не вийде.
– Знаю. Знаю, кохана. Вибач, зірвався. Я просто за тебе хвилююся до червоних плям перед очима…"