Коли я починав «Нікуди не втечу», я хотів показати одну просту думку: людина може бути милою, уважною, готовою допомогти й водночас робити те, що руйнує чуже життя. Не тому, що вона «монстр», а тому, що не вміє відрізнити «я піклуюсь» від «я не відпускаю». Обсесія не любов. Любов дає, а обсесія бере.
Не буду розповідати, чим усе скінчилось, і не скажу, хто правий. Скажу лише, що в цій історії немає простих відповідей, а герої не такі, якими здаються спершу.
Тепер усе опубліковано, тож можете читати цілком. Буду щиро радий будь-яким відгукам: добрим, критичним, різким. Скажіть, де було цікаво, де затягнуто, чи повірили ви героям, чи вгадали розв'язку, що вам бракувало й що було зайвим. Лайте, якщо хочеться, тільки по суті, і я лише подякую.
Дякую всім, хто читав, коментував, підтримував і чекав нових розділів. Без вас це було б просто текстом у файлі.
Попередження про вміст: переслідування, психологічний тиск, цькування в мережі, згадка про самогубство. Читайте обережно й бережіть себе.
До зустрічі в коментарях!